Журнал "Гастроэнтерология" Том 56, №3, 2022
Вернуться к номеру
Дивертикулярна хвороба товстого кишечника в пацієнтів із цукровим діабетом другого типу
Авторы: Кулаєць В.М., Кулаєць Н.М.
ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет», м. Івано-Франківськ, Україна
Рубрики: Гастроэнтерология
Разделы: Медицинские форумы
Версия для печати
Актуальність. Дивертикулярна хвороба товстого кишечника (ДХК) — захворювання, що характеризується наявністю дрібних мішкоподібних утворень, які виступають зі стінок товстої кишки. Поширеність захворювання відзначається в популяції осіб віком > 40 років, хоча останніми роками спостерігається різке зростання поширеності захворювання в молодшій віковій групі. У популяції осіб віком > 65 років поширеність дивертикульозу становить 65 %. Найбільш поширені причини захворювання — підвищення внутрішньочеревного тиску, порушення перистальтики, дефекти стінки кишечника на фоні порушення моторно-евакуаторної функції товстого кишечника. До чинників ризику належить ожиріння, гіподинамія, дієта з низьким вмістом харчових волокон. Останнім часом накопичені дані про важливу роль зміни складу мікробіоти в патогенезі ДХК. Існує думка, що дієта з низьким умістом харчових волокон та наявність цукрового діабету другого типу, із необхідністю постійного вживання цукорзнижуючих препаратів, призводить до зміни кишкового мікробіому та розвитку дивертикулітів.
Мета: вивчення поширеності та особливостей перебігу дивертикулярної хвороби в пацієнтів із цукровим діабетом другого типу в українській популяції, а також аналіз ефективності застосування комбінованої терапії з використанням харчових волокон та рифаксиміну в цих пацієнтів.
Матеріали і методи. Під нашим спостереженням були 80 хворих із цукровим діабетом 2 типу (ЦД2). Вік пацієнтів — 39–69 років (середній вік (53,1 ± 5,2) року), серед хворих було 50 жінок (62,5 %) та 30 чоловіків (37,5 %). Контрольну групу становили 60 хворих із ДХК без ЦД2. Пацієнтам, які пред’являли скарги на абдомінальний біль, метеоризм, порушення випорожнення, абдомінальний дискомфорт, проводили водневий дихальний тест із лактулозою для встановлення синдрому надлишкового бактеріального росту (СНБР) та колоноскопію. Отримані результати: пацієнтам з ЦД2, у яких була виявлена ДХК, та хворим контрольної групи за наявності скарг призначали рифаксимін 1200 мг на добу протягом 14–20 днів. Після цього їм призначали дієту із збільшенням харчових волокон та рифаксимін 800 мг на добу перші 7 днів кожного місяця. Спостереження за пацієнтами велося впродовж 5 місяців, хворим було рекомендовано вести щоденник контролю випорожнень, загального стану та абдомінального болю. ДХК при ЦД2 корелює з віком та зустрічається переважно у хворих віком понад 50 років, як у чоловіків, так і в жінок. Найчастіше дивертикули локалізуються в лівій половині товстого кишечника. Скарги на абдомінальний біль та порушення випорожнення в цих хворих поєднуються із СНБР, прояв якого у пацієнтів із ДХК та ЦД є більш інтенсивним.
Висновок. Для лікування ДХК при ЦД2 доцільно використовувати повторні курси рифаксиміну 1200 мг на добу впродовж двох тижнів. При проведенні підтримуючого лікування, можливо, доцільно збільшувати тривалість прийому рифаксиміну 800 мг на добу із 7 до 10 перших днів місяця в поєднанні з дієтою, збагаченою харчовими волокнами.