Журнал "Гастроэнтерология" Том 56, №3, 2022
Вернуться к номеру
Тактика ведення хворого на хронічний вірусний гепатит С із супутньою неалкогольною жировою хворобою печінки після завершення противірусної терапії
Авторы: Драгомирецька Н.В., Іжа Г.М.
ДУ «Український науково-дослідний інститут медичної реабілітації та курортології МОЗ України», м. Одеса, Україна
Рубрики: Гастроэнтерология
Разделы: Медицинские форумы
Версия для печати
Проблема хронічного вірусного гепатиту С (ХВГС) є надзвичайно актуальною в усьому світі, тому що хворі на ХВГС знаходяться в групі високого ризику розвитку цирозу печінки та гепатоцелюлярної карциноми. За даними різноманітних досліджень, стеатоз печінки спостерігають практично в 50 % пацієнтів, які інфіковані вірусом гепатиту С. Можливості розвитку стеатозу у хворих на ХВГС є значно вищими, ніж при інших захворюваннях печінки, він діагностується у 2 рази частіше, ніж при хронічній НВV-інфеції та автоімунному гепатиті. Серед основних причин розвитку стеатозу розглядають метаболічні порушення (ожиріння, цукровий діабет 2 типу, гіперліпідемія). У той же час у значної кількості хворих на ХВГС виявляють жирову інфільтрацію печінки без наявності метаболічного синдрому, що свідчить про роль самого вірусу в розвитку стеатозу, так званого вірусного стеатозу печінки. Останніми роками проблема лікування хворих на ХВГС вирішена завдяки призначенню сучасних противірусних препаратів, які дозволяють досягти елімінації вірусу гепатиту С у 90–98 % хворих. Однак неалкогольна жирова хвороба печінки (НАЖХП) у хворих, які закінчили курс противірусної терапії (ПВТ) та досягли стійкої вірусологічної відповіді, залишається та може в подальшому прогресувати до розвитку цирозу печінки та серцево-судинних захворювань.
Нашими дослідженнями (Драгомирецька Н.В., Іжа Г.М., 2016–2019) встановлено, що хворим на ХВГС із супутньою НАЖХП після успішного завершення ПВТ притаманні різноманітні розлади — порушення функціонального стану печінки, вуглеводного та ліпідного обмінів, дисбаланс цитокінової системи та показників ПОЛ/АОС, порушення мікробіоценозу кишечника, наявність гістологічної та некрозапальної активності в печінці, що потребує застосування патогенетичного та комплексного підходу до лікування цих хворих.
Наведений клінічний випадок хворої на ХВГС із супутньою НАЖХП та атрофічним гастритом, в анамнезі холецистектомія у 1999 р. Тривале призначення (6 міс.) урсодезоксихолевої кислоти (Урсолів) та рабепразолу (Барол) упродовж 30 днів дозволило покращити клінічний перебіг захворювання (зникнення болю в правому підребер’ї та епігастрії, нудоти та печії), нормалізувати активність трансаміназ та показників ліпідного обміну, зменшити фіброз печінки з F2 до F1.