Журнал «Почки» Том 7, №1, 2018
Вернуться к номеру
Рекомендації щодо профілактики, виявлення, оцінки високого кров’яного тиску в дорослих та управління ним: доповідь Американського коледжу кардіологів/Американської асоціації серця. Робоча група керівних напрямків клінічної практики // J. Am. Coll. Cardiol. — 2017. — 13 листопада
Рубрики: Нефрология
Разделы: Официальная информация
Версия для печати
Нижче наведені основні моменти, які слід пам’ятати з Настанов 2017, щодо запобігання, виявлення, оцінки високого кров’яного тиску в дорослих та управління ним.
Частина 1. Загальний підхід, скринінг та подальші дії
Настанови 2017 року — це оновлення «Сьомого звіту об’єднаного національного комітету із запобігання, виявлення, оцінки та лікування високого кров’яного тиску» (JNC 7), опублікованого у 2003 році. Настанови 2017 року є комплексним керівництвом, що включає нову інформацію з досліджень щодо пов’язаного з артеріальним тиском (АТ) ризику серцево-судинних захворювань (ССЗ), амбулаторного моніторингу АТ (АМАТ), домашнього моніторингу АТ (ДМАТ), граничних показників АТ для ініціювання антигіпертензивної терапії, цілей лікування АТ, стратегій покращення лікування та контролю рівня гіпертензії, а також з інших важливих питань.
Дуже важливо, щоб медичні працівники дотримувалися стандартів точного вимірювання АТ. АТ слід класифікувати як нормальний, підвищений або 1-шу чи 2-гу стадії гіпертензії для запобігання високому АТ та лікування його. Нормальний АТ визначається як < 120/< 80 мм рт.ст.; підвищений АТ — 120–129/< 80 мм рт.ст.; 1-й ступінь гіпертензії становить 130–139 або 80–89 мм рт.ст., а 2-й ступінь гіпертензії — ≥ 140 або ≥ 90 мм рт.ст. Перед встановленням гіпертензії людині важливо використовувати середнє значення на основі ≥ 2 показників, отриманих ≥ 2 рази для оцінки індивідуального рівня АТ. Для підтвердження діагнозу гіпертензії та титрування антигіпертензивних препаратів, рекомендується використання позаофісного та самостійного вимірювання АТ у поєднанні з клінічним втручанням та віддаленим (теле-) консультуванням. Рівні АТ, що відповідають застосованим методам вимірювання, становлять: офіс/клініка — 140/90 мм рт.ст., домашній моніторинг АТ — 135/85 мм рт.ст., денний AMАТ — 135/85 рт.ст., нічний AMАТ — 120/70 рт.ст. та цілодобовий AMАТ — 130/80 мм рт.ст. У дорослих із нелікованим систолічним АТ (САТ) > 130 мм рт.ст., але < 160 мм рт.ст. або діастолічним АТ (ДАТ) > 80 мм рт.ст., але < 100 мм рт.ст. доцільно провести скринінг на наявність «гіпертензії білого халата», використовуючи денний AМАТ або ДMАТ перед встановленням діагнозу гіпертензії. У дорослих з підвищеним офісним АТ (120–129/< 80 мм рт.ст.), але таким, що не відповідає критеріям гіпертензії, доцільним є обстеження для виявлення прихованої гіпертензії за допомогою АМАТ або ДМАТ.
Для 45-річного дорослого без гіпертензії 40-річний ризик розвитку гіпертензії становить 93 % для афро–американців, 92 % — для латиноамериканців, 86 % — для білих та 84 % — для дорослих китайців. У 2010 році гіпертензія була провідною причиною смерті та коригування років життя в усьому світі, а також була переважною причиною (несприятливих) подій у жінок та афроамериканців порівняно з білими. Часто не помічають, що ризик серцево-судинних захворювань збільшується в логарифмічно-лінійній закономірності від рівнів САТ < 115 мм рт.ст. до > 180 мм рт.ст. та від рівнів ДАТ < 75 мм рт.ст. до > 105 мм рт.ст. Кожне збільшення САТ на 20 мм рт.ст. або ДАТ на 10 мм рт.ст. пов’язане з подвоєнням ризику смерті від інсульту, хвороби серця або інших судинних захворювань. В осіб віком ≥ 30 років високий рівень САТ та ДАТ пов’язаний з підвищеним ризиком серцево-судинних захворювань, стенокардії, інфаркту міокарда (ІМ), серцевої недостатності (СН), інсульту, захворювань периферичних артерій та аневризми черевної аорти. САТ послідовно асоціюється з підвищеним ризиком серцево-судинних захворювань після адаптації до САТ або в межах його стадій; такої залежності немає для ДАТ.
Важливо проводити моніторинг та контроль інших факторів ризику серцево-судинних захворювань у дорослих з гіпертензією: куріння, діабет, дисліпідемія, надмірна вага, низький фітнес-рівень, нездорова дієта, психосоціальні стреси та апное сну. Базове тестування на первинну гіпертензію включає вміст глюкози в крові натще, загальний аналіз крові, ліпіди, основну метаболічну панель, тиреотропний гормон, аналіз сечі, електрокардіо–граму з (необов’язковою) ехокардіограмою, сечову кислоту та співвідношення альбуміну/креатиніну сечі.
Скринінг вторинних причин гіпертензії необхідний при нововиниклій або неконтрольованій гіпертензії в дорослих, у тому числі резистентній (≥ 3 препарати), такій, що виникла раптово, у віці < 30 років, з надмірним пошкодженням органів організму (захворювання мозкових судин, ретинопатія, гіпертрофія лівого шлуночка, СН зі збереженою фракцією викиду (СНзбФВ) і СН зі зниженою ФВ (СНзнФВ), ішемічна хвороба серця (ІХС), хронічна хвороба нирок (ХХН), захворювання периферичної артерії, альбумінурія) або початку діастолічної гіпертензії в літніх людей чи за наявності безпричинної або надмірної гіпокаліємії. Скринінг включає тестування на ХХН, реноваскулярне захворювання, первинний альдостеронізм, обструктивне апное сну, гіпертензію, викликану лікарськими засобами (нестероїдні протизапальні препарати, стероїди/андрогени, протизапальні засоби, кофеїн, інгібітори моноаміноксидази) та алкогольну гіпертензію. За наявності більш специфічних клінічних характеристик показаний скринінг на незвичайні причини вторинної гіпертензії (феохромоцитома, синдром Кушинга, вроджена гіперплазія надниркових залоз, гіпотиреоз, гіпертиреоз та коарктація аорти). Лікарям рекомендують направляти пацієнтів із результатами позитивного скринінгу на ці стани до клініциста з відповідним досвідом.
Нефармакологічні втручання для зниження АТ включають: зниження ваги для пацієнтів з надмірною вагою або ожирінням за допомогою дієти для здорового серця, обмеження натрію та додавання калію в рамках дієти і збільшення фізичної активності за допомогою структурованої програми вправ. Чоловіки повинні бути обмежені не більше ніж 2 і жінки — не більше ніж 1 стандартним алкогольним напоєм на день. Звичайний вплив зміни кожного способу життя знижує на 4–5 мм рт.ст. САТ та 2–4 мм рт.ст. — діастолічний АТ; але дієта з низьким вмістом натрію, насичених жирів та загального жиру та збільшеним вмістом фруктів, овочів та зерен може зменшити рівень САД приблизно на 11 мм рт.ст.
Перевага фармакологічного лікування в зниженні АТ пов’язана з ризиком атеросклеротичного серцево-судинного захворювання (АССЗ). Для отримання зниження АТ менша кількість людей з високим ризиком АССЗ повинна бути пролікована для запобігання появі серцево-судинних захворювань (тобто меншу кількість необхідно пролікувати), таких як у людей похилого віку, людей з ішемічною хворобою, діабетом, гіперліпідемією, курців і з ХХН. Застосування препаратів, що знижують АТ, рекомендується для вторинної профілактики рецидивуючих серцево-судинних подій у пацієнтів із клінічними ССЗ та середнім САД ≥ 130 мм рт.ст. або ДАТ ≥ 80 мм рт.ст. або для первинної профілактики в дорослих, у яких відсутній анамнезу серцево-судинних захворювань, але з оціненим 10-річним ризиком АССЗ ≥ 10 % та САТ ≥ 130 мм рт.ст. або ДАТ ≥ 80 мм рт.ст. Застосування препаратів, що знижують АТ, також рекомендовано для первинної профілактики серцево-судинних захворювань у дорослих без історії серцево-судинних захворювань та з оціненим 10-річним ризиком АССЗ < 10 % та САТ ≥140 мм рт.ст. або ДАТ ≥ 90 мм рт.ст. Поширеність артеріальної гіпертензії у жінок нижча порівняно з чоловіками до приблизно п’ятого десятиліття, але вища в більш пізньому віці.
Незважаючи на відсутність рандомізованих конт–рольованих досліджень, що використовуються для оцінки результатів, особливо для жінок (наприклад, SPRINT), окрім спеціальних рекомендацій щодо лікування артеріальної гіпертензії під час вагітності, немає жодних доказів того, що поріг АТ для початку медикаментозного лікування, ціль лікування, вибір первинного антигіпертензивного препарату або комбінація ліків для зниження АТ відрізняється в жінок порівняно з чоловіками. Для дорослих із підтвердженою гіпертензією та відомими серцево-судинними захворюваннями або 10-річним ризиком виникнення АССЗ 10 % або вище рекомендується показник АТ < 130/80 мм рт.ст. Для дорослих із підтвердженою гіпертензією, але без додаткових маркерів підвищеного ризику серцево-судинних захворювань доцільний АТ < 130/80 мм рт.ст.
Подальше спостереження: у дорослих із низьким рівнем ризику й підвищеним артеріальним тиском або 1-ю стадією гіпертензії та низьким рівнем ризику АССЗ вимірювання АТ слід повторити через 3–6 місяців без проведення фармакологічної терапії. Дорослим із гіпертензією 1-го ступеня та високим ризиком АССЗ (≥ 10 % 10-річного ризику АССЗ) слід проводити як нефармакологічне, так антигіпертензивне лікування з повтором вимірювання АТ через 1 місяць. Дорослим з гіпертензією другої стадії показаний огляд лікарем первинної допомоги протягом 1 місяця після встановлення діагнозу та отримання комбінації нефармакологічної терапії та 2 антигіпертензивних препаратів різних класів з повторною оцінкою АТ через 1 місяць. Для дорослих із дуже високим середнім АТ (наприклад, ≥ 160 мм рт.ст. або ДАТ ≥ 100 мм рт.ст.) рекомендується провести оперативну оцінку, медикаментозна терапія супроводжується подальшим уважним контролем і коригуванням дози в сторону збільшення.
Частина 2. Принципи медикаментозного лікування та окремі групи населення
Принципи медикаментозної терапії: хлорталідон (12,5–25 мг) є переважно сечогінним засобом через тривалий період напіврозпаду та доведене зниження ризику серцево-судинних захворювань. Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ), блокатори рецепторів до ангіотензину (БРА) та прямі інгібітори реніну не повинні використовуватися в комбінації. Інгібітори АПФ і БРА підвищують ризик гіперкаліємії при ХХН та прийомі додаткових препаратів, що є джерелом К+ або поглинають K+. Прийом інгібіторів АПФ та БРА слід припинити під час вагітності. Блокатори кальцієвих каналів (БКК) дигідропіридини викликають набряк. Недигідропіридинові БКК асоціюються з брадикардією та серцевим блоком, і їх слід уникати при СНзнФВ. Канальцевим діуретикам віддають перевагу при СН та при швидкості клубочкової фільтрації (ШКФ) < 30 мл/хв. Амілорид та тріамтерен можна застосовувати з тіазидами в дорослих з низьким рівнем сироваткового K+, але їх слід уникати при ШКФ < 45 мл/хв.
Спіронолактон або еплеренон застосовують переважно для лікування первинного альдостеронізму та резистентної гіпертензії. Бета-блокатори не є терапією першого ряду вибору, за винятком САТ і СНзнФВ. Різкої відміни бета-блокаторів слід уникати. Бісопрололу та метопрололу сукцинату віддають перевагу при гіпертензії із СНзнФВ, бісопрололу — коли це необхідно для лікування гіпертензії на тлі бронхоспастичної хвороби дихальних шляхів. Бета-блокатори з активністю як альфа-, так і бета-рецепторів, такі як карведилол, мають перевагу при СНзнФВ.
Альфа-1-блокатори асоціюються з ортостатичною гіпотензією; цей клас препаратів може розглядатися в чоловіків із симптомами доброякісної гіперплазії передміхурової залози. Необхідно уникати центральних альфа-1-агоністів; вони повинні залишатися препаратами останної лінії через побічні ефекти та необхідність уникнення їх раптової відміни. Вазодилататори прямої дії асоціюються із затримкою натрію та води й повинні використовуватися із сечогінними засобами та бета-блокаторами.
Початкова терапія першої лінії для гіпертензії 1 стадії включає тіазидні діуретики, БКК та інгібітори АПФ або БРА. Два препарати першої лінії різних класів рекомендуються при гіпертензії 2-го ступеня та у випадку, якщо середній АТ на 20/10 мм рт.ст. вищий за цільовий АТ. Прихильність до продовження лікування може бути досягнута шляхом застосування одноразової дози препарату, а не кількох доз, а також при призначенні комбінованої терапії проти використання окремих вільних компонентів.
Для дорослих із підтвердженою гіпертензією та відомими стабільними серцево-судинними захворюваннями або ≥ 10% 10-річним ризиком АССЗ рекомендується цільовий АТ < 130/80 мм рт.ст. Стратегія полягає в тому, щоб у першу чергу дотримуватися стандартної рекомендації щодо лікування САТ, СНзнФВ, попереднього ІМ та стабільної стенокардії з додаванням інших ліків, необхідних для подальшого контролю АТ. При СНзнФВ і симптомах перевантаження об’єму діуретики слід застосовувати для контролю артеріальної гіпертензії, після чого інгібітори АПФ або БРА і бета-блокатори слід титрувати до САТ < 130 мм рт.ст. Лікування гіпертензії за допомогою БРА може бути корисним для запобігання рецидиву фібриляції передсердь.
ХХН: цільовий АТ повинен бути < 130/80 мм рт.ст. За наявності 3-ї стадії ХХН або вище або 1-ї чи 2-ї стадії ХХН з альбумінурією (> 300 мг/добу) лікування інгібітором АПФ є доцільним з метою сповільнення прогресування хвороби нирок. БРА є розумною альтернативою, якщо інгібітор АПФ не переноситься.
Дорослих з інсультом та церебральними судинними захворюваннями складно лікувати. Для врахування різноманітних важливих моментів, пов’язаних із керуванням АТ у хворих на інсульт, рекомендації щодо лікування потребують визнання гостроти інсульту, типу інсульту та терапевтичних цілей, які разом із ідеальним антигіпертензивним терапевтичним класом не були повністю вивчені в клінічних дослідженнях. У дорослих із гострим внутрішньочерепним крововиливом і САТ > 220 мм рт.ст. може бути доцільним використання безперервної внутрішньовенної інфузії препарату з пильним моніторуванням АТ для зниження САТ. Негайне зниження САТ до < 140 мм рт.ст. із 150–220 мм рт.ст. не сприяє зменшенню смертності та може спричинити шкоду. При гострому ішемічному інсульті перед початком тромболітичної терапії АТ слід повільно знижувати до < 185/110 мм рт.ст. і підтримувати на рівні < 180/105 мм рт.ст. протягом щонайменше перших 24 годин після початку медикаментозної терапії. Є розумним початок або повторне призначення антигіпертензивної терапії під час госпіталізації, коли пацієнти з ішемічним інсультом стабільні, при АТ > 140/90 мм рт.ст. У тих, хто не проходить реперфузійну терапію тромболітиками або ендоваскулярне лікування, якщо рівень АТ ≥ 220/120 мм рт.ст., перевага зниження АТ не зрозуміла, однак у перші 24 години слід розглядати як доцільне зниження артеріального тиску на 15 % після розвитку інсульту. Проте ініціювання або повторне призначення лікування при АТ < 220/120 мм рт.ст. протягом перших 48–72 годин після гострого ішемічного інсульту не є ефективним.
Вторинна профілактика після інсульту або транзиторної ішемічної атаки (ТІА) повинна починатися з відновлення лікування після перших кількох днів указаної події для зменшення (імовірності) рецидиву. Корисне лікування інгібітором АПФ або БРА з тіазидним діуретиком. Ті хворі, які раніше не лікувалися з приводу гіпертензії та мають АТ ≥ 140/90 мм рт.ст., повинні почати антигіпертензивну терапію через кілька днів після вказаної події. Вибір препаратів повинен ґрунтуватися на супутніх захворюваннях. АТ < 130/80 мм рт.ст. може бути розумною метою для тих, хто страждає від інсульту, ТІА або лакунарного інсульту. Для тих, хто має ішемічний інсульт і попередньо не лікував гіпертензію, немає жодних доказів користі від лікування, якщо АТ < 140/90 мм рт.ст.
Цукровий діабет (ЦД) і гіпертензія: антигіпертензивне медикаментозне лікування слід починати при АТ ≥ 130/80 мм рт. ст. з метою досягнення АТ < 130/80 мм рт.ст. У дорослих із ЦД та гіпертензією корисні та ефективні всі класи антигіпертензивних препаратів першої лінії (тобто діуретики, інгібітори АПФ, БРА та БКК). Інгібітори АПФ або БРА можуть розглядатися за наявності альбумінурії.
Метаболічний синдром: модифікація способу життя з акцентом на покращення чутливості до інсуліну шляхом зміни харчування, зменшення ваги та фізичних вправ є основою лікування метаболічного синдрому. Оптимальна антигіпертензивна терапія для пацієнтів з гіпертензією при встановленні метаболічного синдрому не була чітко визначена. Хлорталідон був принаймні таким же ефективним для зниження серцево-судинних ускладнень, як і інші антигіпертензивні препарати в дослідженні ALLHAT. Слід уникати традиційних бета-блокаторів, якщо вони не використовуються у зв’язку з ішемічною хворобою серця.
Клапанна серцево-судинна недостатність: безсимптомний стеноз аорти з гіпертензією слід лікувати медикаментозно, починаючи з низької дози, з поступовим титруванням у бік збільшення, коли це необхідно. У пацієнтів з хронічною аортальною недостатністю є доцільним лікування систолічної гіпертензії за допомогою агентів, що не зменшують частоту серцевих скорочень (наприклад, уникати бета-блокаторів).
Аортальна хвороба: бета-блокатори рекомендуються як переважний клас антигіпертензивних препаратів у пацієнтів з гіпертензією та аортально-грудною хворобою.
Раса/етнічна приналежність: у дорослих афроамериканців з гіпертензією, але без СН або ХХН, у тому числі з ЦД, початкова антигіпертензивна терапія повинна включати тіазидний діуретик чи БКК. Для більшості дорослих, особливо дорослих афроамериканців з гіпертензією, рекомендується застосовувати два або більше антигіпертензивних препарати для досягнення цільового АТ < 130/80 мм рт.ст.
Проблеми, пов’язані з віком: лікування гіпертензії рекомендується для неінституціоналізованих амбулаторних дорослих (≥ 65 років) із середнім САТ ≥ 130 мм рт.ст. з метою лікування САТ < 130 мм рт.ст. Для людей похилого віку (≥ 65 років) з гіпертензією та обтяжених супутньою захворюваністю та/або з обмеженою тривалістю життя клінічні судження, вподобання пацієнта та груповий підхід для оцінки ризику/вигоди є підставою для розумних рішень щодо інтенсивності зниження АТ і вибору антигіпертензивних препаратів. Зниження АТ має бути раціональним, щоб запобігти когнітивному зниженню та слабоумству.
Передопераційні хірургічні процедури: призначення бета-блокаторів, як і інших антигіпертензивних лікарських препаратів, слід продовжувати в осіб з гіпертензією, які зазнають серйозних операцій, до хірургічного втручання. Можна розглянути питання про припинення прийому інгібіторів АПФ та БРА в періопераційному режимі. Для пацієнтів із запланованим великим хірургічним втручанням та САТ ≥ 180 мм рт.ст. або ДАТ ≥ 110 мм рт.ст. може бути розглянута відстрочена операція. Різке доопераційне припинення прийому бета-блокаторів або клонідину може бути шкідливим. Інтраоперативна гіпертензія повинна регулюватися внутрішньовенним вживанням препаратів, доки пероральний прийом ліків можна буде відновити.
Для обговорення гіпертонічних кризів із супутніми захворюваннями та без них зверніться до розділу 11.2 «Гіпертонічні кризові ситуації та надзвичайні ситуації» в настановах.
Кожен дорослий з гіпертензією повинен мати чіткий, детальний та поточний доказовий план лікування, що забезпечить досягнення цілей лікування та саморегулювання; ефективне управління супутніми станами; своєчасне спостереження з боку медичної команди і дотримання серйозних доказових правил. Ефективні поведінкові та мотиваційні стратегії рекомендовані для сприяння модифікації способу життя. Рекомендується структурований груповий підхід, що включає лікаря, медсестру та фармацевта в спільній моделі, а також інтеграцію домашніх моніторингових і телемедичних заходів. Результати можуть бути вдосконалені за допомогою стратегій підвищення якості на рівні системи охорони здоров’я, постачальника та пацієнтів. Фінансові стимули, надані провайдерам, можуть бути корисними.
Переклад: к.м.н. М.Д. Іванова, проф. Д.Д. Іванов.
Рецензування: акад. НАМН, член-кор. НАН України проф. Л.А. Пиріг
Рецензування: акад. НАМН, член-кор. НАН України проф. Л.А. Пиріг