Міжнародний ендокринологічний журнал 6 (54) 2013

Застосування радіойоду показано як для післяопераційної абляції залишкової тканини щитоподібної залози (ЩЗ), так і для девіталізації реґіонарних та віддалених метастазів, а за наявності останніх радіойодотерапія (РЙТ) найчастіше виявляється єдиним методом їх лікування.

Хоча терапія радіоактивним йодом давно й широко використовується в медичній практиці для лікування токсичного зобу та раку щитоподібної залози, інформація щодо побічних наслідків його впливу на інші органи й системи вкрай обмежена та досить супе­речлива. До недавнього часу існувала думка, що через високу органотропність йоду­131 його радіаційний вплив на організм у цілому незначний. Дослідження останніх років змінили уявлення про повну безпеку проведення радіойодотерапії.

Розподілення радіоактивного йоду в організмі хворого й, відповідно, доза опромінення периферичної крові та лімфоїдних органів залежить не тільки від введеної активності радіофармпрепарату, але й від багатьох інших чинників — насамперед маси залишкової тканини щитоподібної залози й наявності метастазів. У зв’язку з цим виникає питання, чи має певні особливості ефект радіойоду на стан імунної системи хворих за умов наявності віддалених метастазів у легені.

Мета дослідження — дослідити вплив йоду­131, застосованого в терапевтичних дозах, на імунний стан хворих на рак щитоподібної залози залежно від наявності віддалених метастазів.

Матеріал і методи дослідження. Нами було обстежено 82 хворих на диференційований рак щитоподібної залози без віддалених метастазів (1­ша група) та з метастатичними ураженнями легенів (2­га група). Вік пацієнтів був у межах від 38 до 75 років. Контролем була група з 32 донорів відповідного віку.

Імунологічні показники досліджували в динаміці: до прийому радіойоду та через 6 днів і 1 міс. після РЙТ.

Ідентифікацію популяційного та субпопуляційного складу лімфоцитів периферичної крові проводили за допомогою методу проточної цитометрії. Для імунофенотипування використовували моноклональні антитіла (BD Pharmingen, США та «Сорбент», м. Москва, Росія): CD19 (В­лімфоцити); CD3 (загальна популяція Т­лімфоцитів); CD4 (хелпери/індуктори); CD8 (цитотоксичні/супресори); CD16 і CD56 (природні клітини­кілери), а також маркери активації лімфоцитів — HLA­DR та CD95. Моноклональні антитіла проти CD56 мічені фікоеритрином, всі інші — флуоресцеїнізотіоціонатом. Підготування проб здійснювали за стандартним протоколом.

Кількісне визначення цитокінів проводили за допомогою набору реагентів ProCon IL­1 та ProCon IL­6 («Протеиновый контур», Росія) з використанням твердофазового імуноферментного методу із застосуванням пероксидази хрону як індикаторного ферменту.

Статистичну обробку отриманих даних проводили методом варіаційної статистики з обчисленням t­критерію Стьюдента. Різницю вважали вірогідною при P < 0,05.

Результати дослідження та їх обговорення. За результатами дослідження загальний напрямок змін фенотипу лімфоцитів під впливом радіойоду в обох групах має однакову направленість, але виявлені деякі відмінності залежно від наявності легеневих метастазів. У хворих з віддаленими метастазами вірогідно знижується вміст загальної популяції Т­лімфоцитів, спостерігається кількісний перерозподіл CD4+­ і CD8+­клітин, зменшується (на 25–30 %) кількість клітин, що експресують маркер активації — HLA­DR.

Найбільших змін зазнають В­лімфоцити (CD19+), що підтверджує дані наукової літератури про високу радіочутливість цієї популяції. Після РЙТ відносна кількість CD19+­лімфоцитів знижувалась майже однаковою мірою в обох групах (приблизно у 1,4 раза) й спостерігалась у 80 % хворих, а в деяких із них уміст цих клітин знижувався у 2–3 рази.

Встановлено, що ¹³¹І спричиняє значне підвищення вмісту CD95+­лімфоцитів, принаймні в перші дні після опромінення. Вірогідне збільшення спостерігається в обох групах (на 23 і 38 % відповідно), але за наявності метастазів показники суттєво вищі (P < 0,001). Високий рівень експресії Fas­рецептора (CD95) на мембрані лімфоцитів свідчить про збільшення ймовірності апоптозу цих клітин.

У більшості хворих в обох групах кількість CD16+­ і CD56+­клітин вища за норму. Попри тенденцію до збільшення природних клітин­кілерів у ранні строки після РЙТ не відзначено вірогідного впливу радіойоду на вміст ПКК в жодній із груп. Найвищі показники CD56+­клітин виявлені в хворих без віддалених метастазів після радіойодотерапії, але через значні коливання індивідуальних значень статистично значущих відмінностей не встановлено.

Концентрація прозапальних цитокінів у периферичній крові в хворих на рак щитоподібної залози значно вища за норму. Вміст ІЛ­1 в пацієнтів 1­ї і 2­ї груп перевищував контрольні показники відповідно у 2 і 3 рази, при цьому вміст ІЛ­1 у хворих із віддаленими метастазами був на 65 % більший за показники хворих 1­ї групи (P < 0,001), що може свідчити про певну кореляцію рівня інтерлейкіну та поширеності пухлинного процесу. Рівень інтейлейкіну­6 в обох групах хворих був у 5 разів (P < 0,001) вищий за норму. Проведення радіойодотерапії спричинило подальше зростання продукції прозапальних цитокінів. У хворих 1­ї групи визначались фазові коливання показника: деяке зниження безпосередньо після РЙТ (на 6­й день) та підвищення у 2,5 раза через 1 міс. У групі хворих з віддаленими метастазами фаза зниження була відсутня.

Висновки. Встановлено, що вже на 6­ту добу після введення радіойоду в лікувальних дозах спостерігаються значимі зміни стану імунної системи в хворих на рак щитоподібної залози. У хворих із метастазами в легені ступінь імунологічних порушень суттєво більший.