Сучасні академічні знання у практиці лікаря загальної практики - сімейного лікаря
Зала синя Зала жовта
Сучасні академічні знання у практиці лікаря загальної практики - сімейного лікаря
Зала синя Зала жовта
Журнал «Медицина неотложных состояний» 2 (49) 2013
Вернуться к номеру
Динаміка артеріального тиску у хворих на цукровий діабет 2-го типу з м’якою артеріальною гіпертензією на тлі лікування метформіном
Авторы: Корсак Ю.В., Кишко М.М., Пічкар Й.І., Голубка Т.В., Стрижак В.В., ДВНЗ «Ужгородський національний університет»
Рубрики: Семейная медицина/Терапия, Медицина неотложных состояний
Разделы: Справочник специалиста
Версия для печати
Мета. Вивчити динаміку рівня артеріального тиску (АТ) у хворих на цукровий діабет (ЦД) 2го типу з м’якою артеріальною гіпертензією (АГ) на тлі лікування метформіном.
Методи дослідження. Обстежено 65 хворих із уперше виявленим ЦД 2го типу, у яких на момент діагнозу визначено м’яку АГ, віком від 41 до 62 років (середній вік 51,2 ± 2,45 року), серед них 35 жінок і 30 чоловіків. АТ вимірювали за аускультативним методом за допомогою анероїдного сфігмоманометра згідно з рекомендованою процедурою. Діагноз м’якої АГ встановлювали при рівні АТ 140/90 мм рт.ст. і вище, але менше 160/100 мм рт.ст. Діагноз ЦД 2го типу встановлювали за наявності гіперглікемії натще 6,1 ммоль/л та вище, постпрандіальної гіперглікемії 11,1 ммоль/л і вище, при рівні глікозильованого гемоглобіну (HbA1C) ³ 6,0 % і значеннях індексу HOMA > 2,7. Хворим призначено корекцію харчування, способу життя, монотерапію метформіном у дозі 1500–2000 мг/добу (із титруванням дози протягом двох тижнів). Рівень АТ, глікемії натще та HbA1C визначали на початку та через три місяці після початку лікування метформіном.
Результати. Рівень глікемії натще статистично значуще зменшився від 7,4 ± 0,67 ммоль/л перед лікуванням до 6,4 ± 0,43 ммоль/л після трьох місяців лікування (р = 0,00001), рівень HbA1C — від 7,10 ± 0,49 % до 6,90 ± 0,41 % відповідно (р = 0,0009). Компенсація ЦД настала у 22 хворих (HbA1C £ 6,5 %) — 33,8 % (згідно з рекомендаціями Європейського товариства ендокринологів), або у 46 хворих (HbA1C £ 7 %) — 70,8 % (згідно з рекомендаціями Американської діабетичної асоціації). Середній рівень АТ статистично значуще зменшився від 111,70 ± 3,09 мм рт.ст перед лікуванням до 108,20 ± 2,74 мм рт.ст. після 3 місяців лікування (р = 0,0003), систолічний АТ — від 147,40 ± 4,95 мм рт.ст. до 145,30 ± 4,57 мм рт.ст. відповідно (р = 0,014), діастолічний АТ — від 93,90 ± 3,15 мм рт.ст. до 92,30 ± 3,04 мм рт.ст. відповідно (р = 0,0006). Водночас зниження АТ до нормальних показників відбулося всього у 3 пацієнтів (4,6 %), у жодного пацієнта АТ не досяг рекомендованого рівня (менше 130/80 мм рт.ст.).
Висновки
1. Лікування метформіном хворих із уперше виявленим ЦД 2го типу протягом трьох місяців дозволяє досягти компенсації у двох третин пацієнтів.
2. Під впливом лікування метформіном у хворих на ЦД 2го типу із м’якою АГ протягом трьох місяців відбувається статистично значуще зниження систолічного, діастолічного та середнього АТ, однак їх рівень зберігається вище рекомендованого рівня і, отже, вимагає додаткового призначення антигіпертензивної терапії.