Журнал «Травма» Том 26, №4, 2025

Актуальність. Переломи дистального епіметафізу плечової кістки в педіатричній практиці становлять від 16 до 50 % серед переломів кісток в цілому та 50–80 % від усіх внутрішньосуглобових пошкоджень верхньої кінцівки. Серед пошкоджень даної локалізації превалюють надвиросткові (3–18 %) та черезвиросткові переломи (57,5–70 %) переважно у дітей віком від 4 до 9 років. Епідеміологія типів надвиросткових переломів плечової кістки за класифікацією Гартленда (Gartland) має такий вигляд: I — 36,7 %; II — 26,2 %; III — 30,9 %; IV — 6,3 %. Якщо у світовій ортопедо-травматологічній практиці щодо лікування надвиросткових переломів типу I (зовнішня іммобілізація), типів III–IV (закрита/відкрита репозиція, внутрішня фіксація, зовнішня іммобілізація) досягнуто певного консенсусу, то щодо типу II активно обговорюється питання про те, чи необхідна внутрішня фіксація після закритої репозиції. Мета: визначити сучасну тактику лікування надвиросткових переломів плечової кістки у дітей та підлітків ІІ типу за Gartland. Матеріали та методи. Методологія дослідження базується на рекомендаціях «Preferred Reporting Items for Systematic Reviews and Meta-analysis (PRISMA) guidelines». Пошук літературних джерел проводився з використанням сучасних вітчизняних та зарубіжних баз, глибина пошуку — за останні 5–7 років за такими термінами: distal humerus, supracondylar fractures Gartland II, pediatric patients, treatment. Результати. За результатами аналізу літературних джерел не існує консенсусу щодо лікування переломів типу II за Гартлендом. Одні автори характеризують оперативний метод лікування як традиційний, інші на підставі власного клінічного матеріалу говорять про високу ефективність консервативного лікування. Вагомою є точка зору про доцільність і ефективність обох методів. Автори обґрунтовують актуальність удосконалення й об’єктивізації показань до їх застосування, що дасть змогу відпрацювати узгоджену тактику лікування. Висновки. Надвиросткові переломи плечової кістки в педіатричній практиці становлять 3–18 %, трапляються переважно у дітей віком від 4 до 9 років. У світовій ортопедо-травматологічній практиці активно обговорюється питання щодо лікування переломів II типу за класифікацією Гартленда, які зустрічаються в 26,2 % випадків. Актуальним питанням сьогодення є визначення факторів ризику, які призводять до ускладнень, а також показань до застосування того чи іншого методу, що потребує подальшого вивчення.

Background. Fractures of the distal epimetaphysis of the humerus account for 16 to 50 % of all bone fractures and 50–80 % of all intra-articular injuries of the upper limb in pediatric practice. Among the injuries of this location, supracondylar (3–18 %) and transcondylar fractures (57.5–70 %) predominate, mainly in children aged 4 to 9 years. The epidemiology of supracondylar fracture types according to the Gartland classification is as follows: I — 36.7 %; II — 26.2 %; III — 30.9 %; IV — 6.3 %. In the global orthopedic and traumatology practice, a certain consensus has been reached regarding the treatment of supracondylar fractures type I (external immobilization), type III–IV (closed/open reduction, internal fixation, external immobilization), but regarding type II, the question is actively discussed: is internal fixation necessary after closed reduction? The purpose was to determine the current treatment for Gartland II supracondylar fractures of the humerus in children and adolescents. Material and methods. The research methodology is based on the recommendations of the Preferred Reporting Items for Systematic reviews and Meta-Analysis guidelines. The search for literature sources was carried out using modern domestic and foreign databases, the depth of the search was the last 5–7 years using the follo­wing terms: distal humerus, supracondylar fractures Gartland II, pediatric patients, treatment. Results. According to the results of the analysis of literary sources, there is no consensus on the treatment of Gartland II fractures. Some authors characterize the surgical method of treatment as traditional; others claim the high effectiveness of conservative treatment based on their own clinical material. The point of view on the feasibility and effectiveness of both methods is significant. The authors justify the relevance of improving and objectifying the indications for their use, which will allow for the development of a coordinated treatment stra­tegy. Conclusions. Supracondylar fractures of the humerus in pediatric practice account for 3–18 %, mainly in children aged 4 to 9 years. In the global orthopedic and traumatology practice, the issue of treating Gartland II fractures, which occur in 26.2 % of cases, is actively discussed. A pressing issue today is the identification of risk factors that lead to complications, and indications for the use of a particular method, which requires further study.

огляд; дистальний відділ плеча; надвиросткові переломи ІІ типу за Gartland; пацієнти дитячого та підліткового віку; лікування

review; distal humerus; Gartland II supracondylar fractures; pediatric and adolescent patients; treatment