Журнал «Травма» Том 26, №2, 2025

Актуальність. Переломи кульшової западини були та є складною, не до кінця вирішеною проблемою. Незважаючи на увесь сучасний арсенал лікувальних заходів, означені травми призводять до інвалідизації в 73–88 % випадків. Мета: оцінити терміни виживання кульшового суглоба та проаналізувати ризики виникнення ускладнень після металоостеосинтезу (МОС) з приводу переломів вертлюжної западини. Матеріали та методи. Проведено ретроспективний аналіз розвитку ускладнень після МОС у 65 пацієнтів з переломами кульшової западини. Аналіз проводили за допомогою функції виживання Каплана — Майєра. Порівняння результатів ендопротезування проводили за критерієм ксі-квадрат (V Крамера). Статистичні розрахунки проводили в пакеті IBM SPSS Statistics 26.0. Результати. Було виділено 3 основні етапи розвитку ускладнень. І етап (n = 46) — cтрімкий розвиток ускладнень, що потребувало ендопротезування кульшового суглоба у перші 2 роки після травми. ІІ етап (n = 12) — ускладнення проявилися в період від 24 місяців до 10–12 років, що призвело до заміни суглоба в цей період. ІІІ етап — пізні прояви захворювання суглобів з відповідним ендопротезуванням пізніше від 10 років. Серед 54 пацієнтів, які перенесли перелом вертлюжної западини, 52 % (28 пацієнтів) потребували ендопротезування кульшового суглоба у перші 2 роки після травми, переважно з приводу ускладнень остеосинтезу. За результатами тотального ендопротезування, тільки 9 (32,1 %) з них мали добрий результат лікування, а у 6 (21,4 %) пацієнтів результат був поганий. Проведено ендопротезування у найближчі 10 років після травми у 18 (33,3 %) пацієнтів, у яких було діагностовано ранній розвиток дегенеративних захворювань кульшового суглоба — коксартроз та/або асептичний некроз. Тільки у 8 (14,8 %) пацієнтів, яким зроблено ендопротезування через 10 і більше років, результати лікування переломів без ендопротезування можна вважати добрими, а артропластику суглоба вважати необхідною через вікові зміни. Висновки. За даними проведеного аналізу було визначено, що основна кількість ускладнень після лікування переломів вертлюжної западини остеосинтезом виникала у перші 2 роки і пацієнти потребували ендопротезування через поганий стан суглоба та рецидиви вивиху. Тільки незначна кількість пацієнтів, переважно молодого віку, перенесла означене лікування з позитивним результатом і розвитком дегенеративних ускладнень у віддалені періоди. Низький загальний результат лікування переломів методами остеосинтезу потребує переосмислення підходів до лікування таких травм, що може полягати у комбінованому ендопротезуванні кульшового суглоба одразу після травми.

Background. Acetabular fractures were and still are a complex, not fully solved problem. Despite the entire modern arsenal of therapeutic measures, these injuries lead to disability in 73–88 % of cases. Objective: to evaluate the time of the hip joint “survival” and to analyze the risks of complications after metal osteosynthesis for acetabular fractures. Materials and methods. A retrospective analysis was performed of the development of complications after metal osteosynthesis in 65 patients with acetabular fractures. The analysis was conducted using the Kaplan-Meier survival function. Comparison of the results of arthroplasty was performed by the xi-square (Cramr’s V). Statistical calculations were done in IBM SPSS Statistics 26.0. Results. There were 3 main stages of complications development. Stage I (n = 46) — rapid development of complications that required hip arthroplasty in the first 2 years after injury. Stage II (n = 12) — complications appeared in the period from 24 months to 10–12 years, which led to joint replacement during this time. Stage III — late manifestations of joint disease with arthroplasty later than in 10 years. Among 54 patients who suffered acetabular fracture, 52 % (28 patients) required hip arthroplasty in the first 2 years after the injury, mainly due to osteosynthesis complications. According to the results of total hip replacement, only 9 (32.1 %) of them had a good treatment outcome, and 6 (21.4 %) reported a poor outcome. Arthroplasty within 10 years after the injury was performed in 18 (33.3 %) patients with early development of hip dege­nerative diseases such as coxarthrosis and/or aseptic necrosis. Only in 8 (14.8  %) patients who underwent arthroplasty in 10 years or later, the results of fracture treatment without replacement can be considered good, and joint arthroplasty can be considered necessary due to age-related changes. Conclusions. The analysis determined that most complications after treatment of acetabular fractures with osteosynthesis occurred in the first 2 years and patients required arthroplasty due to poor joint condition and recurrent dislocation. Only a small proportion of patients, mostly of young age, underwent this treatment with a positive outcome and developed degenerative complications in the long term. The low overall outcome of fracture treatment with osteosynthesis calls for a reassessment of treatment approaches in such injuries, which may include combined hip arthroplasty immediately after injury.

металоостеосинтез; перелом вертлюжної западини; ризик ускладнень; ендопротезування

metal osteosynthesis; acetabular fracture; risk of complications; arthroplasty