Журнал «Травма» Том 26, №2, 2025

Актуальність. Нестабільне кровопостачання, підшкірне розташування кістки і відсутність м’яко-тканинного покриття роблять відкриті переломи гомілки вразливими для розвитку незрощення та інфекції. Загальноприйнятим є застосування зовнішніх фіксаторів для лікування відкритих переломів великогомілкової кістки як первинного способу фіксації. Але можливе застосування зовнішнього фіксатора і як остаточного лікування переломів. Метою цього дослідження було поліпшення клінічних результатів лікування складних високоенергетичних відкритих переломів великогомілкової кістки з використанням удосконалених кільцевих фіксаторів (КФ) спице-стрижневого типу. Матеріали та методи. Під нашим наглядом перебувало 78 постраждалих із тяжкими відкритими переломами кісток гомілки. Критеріям включення відповідали 36 пацієнтів (31 (85,7 %) чоловік, 5 (13,9 %) жінок) із відкритими переломами кісток гомілки, які були прооперовані за запропонованою методикою та увійшли до основної групи. Група порівняння складалася з 42 постраждалих, аналіз результатів лікування яких проводився ретроспективно. Критерії відбору були аналогічними до основної групи. Лікування проводили ще з використанням традиційних методик. Аналіз розвитку ускладнень дозволив виявити основні недоліки, які були ураховані при наступному лікуванні. Використовували удосконалені КФ (стрижень «з кутом жорсткості»; спиці з перехрестям у фронтальній і сагітальній площинах кільця). Підвищені можливості КФ і фінальної пов’язки Softcast/Scotchcast дозволяли безпечно застосовувати кінцівку під час ходіння. Ми дійшли висновку, що важливими були такі фактори: енергія ураження, стан м’яких тканин, наявність уламків великогомілкової кістки без живлення. Частина м’яких тканин була у стані парабіозу, що унеможливлювало чітке визначення їх стану. Недостатня ефективність одноразової хірургічної обробки зумовлена можливою появою нових вогнищ некрозу та розвитку септичного запалення. Етапний дебрідмент відкритого перелому та використання Vacuum-Assisted Closure уможливили проведення пластики м’якотканинних дефектів у ранні терміни. У 12 хворих (25,6 %) основної групи на ранніх етапах було виконано сегментарну резекцію з подальшим дистракційним заміщенням кісткового дефекту. Це також сприяло оптимальному заміщенню м’якотканинного дефекту. Lower Extremity Functional Scale (LEFS) використовувалася для оцінки результатів лікування. Результати. КФ при відкритих переломах великогомілкової кістки у хворих основної групи (36 пацієнтів) застосовували із запропонованими нами вдосконаленнями: режими проведення і компоновка спиць під кутами в різних площинах; використання «кута жорсткості» при монтажу стрижня. У 16 випадках була проведена сегментарна резекція ураженої нежиттєздатної частини великогомілкової кістки і рання дистракційна пластика. Проведено дебрідмент вогнища перелому з використанням VAC-терапії. Здійснено фінальну фіксацію Softcast/Scotchcast. Усе це дало змогу уникнути деформації регенерату та створити оптимальні умови для його дозрівання і проведення ранньої реабілітації. Середній час перебування в КФ EFT у групі порівняння становив 997,6 ± 19,9 дня, а в основній — 901,1 ± 11,3 дня (р < 0,05). Він зменшувався і за рахунок більш раннього переходу на фіксацію індивідуальними напівтвердими пов’язками. Анатомо-функціональні результати за EFТ в основній групі з високою часткою вірогідності (> 95 %) перевершували результати в групі порівняння. Висновки. Були виявлені недоліки КФ, запропоновані та використані оптимальні конструкції відповідно до клінічних випадків. Удосконалена тактика комплексного лікування відкритих переломів гомілки містила малу травматичність, етапність, комплексність і ранню реабілітаційну спрямованість. Результати лікування в основній групі з високою часткою вірогідності (> 95 %) перевершували результати в групі порівняння.

Background. Unstable blood supply, subcutaneous bone location and lack of soft tissue coverage make open tibial fractures vulnerable to nonunion and infection. It is generally accepted that external fixators are used to treat open tibial fractures as the primary method of fixation. However, it is possible to use an external fixator as a definitive treatment of fractures. The purpose of this study was to improve the clinical treatment outcomes in complex high-energy open tibial fractures using improved ring fixators (RF) of the spoke-rod type. Materials and methods. We studied 78 patients with severe open tibial fractures. The inclusion criteria were met by 36 patients, 31 (85.7 %) men and 5 (13.9 %) women with open tibial fractures who were operated according to the proposed method and formed the main group. The comparison group consisted of 42 patients whose treatment outcomes were analyzed retrospectively. The selection criteria corresponded to those of the main group. The treatment was carried out using traditional methods. The analysis of the development of complications revealed the main shortcomings that were taken into account in the subsequent treatment. Improved RFs were used (rod with the “angle of rigidity”; spokes with a cross in the frontal and sagittal planes of the ring). The increased capabilities of the RF and the final Softcast/Scotchcast dressing allowed for safe use of the limb during walking. We came to the conclusion that the following were important: the energy of the lesion, the condition of the soft tissues, and the presence of tibial fragments without nutrition. Some of the soft tissues were in a state of parabiosis, which made it impossible to clearly determine their condition. The insufficient effectiveness of a single surgical treatment was due to the possible appearance of new foci of necrosis and the development of septic inflammation. The staged debridement of an open fracture and the use of vacuum-assisted closure made allow for early plastic surgery of soft tissue defects. In 12 patients (25.6 %) of the main group, segmental resection was performed in the early stages, followed by distraction replacement of the bone defect. This contributed to the optimal replacement of the soft tissue defect. The Lower Extre­mity Functional Scale was used to assess the treatment outcomes. Results. In the main group, RF for open tibial fractures was used with the improvements proposed by us: modes of conduction and arrangement of the spokes at angles in different planes; the “angle of rigidity” was used when placing the rod. In 16 cases, segmental resection of the affected non-viable part of the tibia and early distraction replacement were performed. Debridement of the fracture site was done using vacuum-assisted closure therapy. Final fixation with Softcast/Scotchcast was performed. All this made it possible to avoid deformation of the regenerate and create optimal conditions for its maturation and early rehabilitation. The average length of stay in the RF in the comparison group was 997.6 ± 19.9 days, and in the main group, 901.1 ± 11.3 days (p < 0.05). It was also reduced due to an earlier transition to fixation with individual semi-rigid bandages. Anatomical and functional results in terms of the external fixation time in the main group with a high probability (> 95 %) were superior to those in the comparison group. Conclusions. The disadvantages of RF were identified, optimal designs were proposed and used in accordance with clinical cases. The improved tactics of comprehensive treatment for open tibial fractures included low invasiveness, staged approach, comprehensiveness, and focus on early rehabilitation. Treatment outcomes in the main group with a high probability (> 95 %) were superior to those in the comparison group.

відкриті переломи гомілки; кільцеві фіксатори

open tibial fractures; ring fixators