Журнал «Травма» Том 23, №5, 2022

Актуальність. Контрактура суглобів є частим ускладненням після іммобілізації кінцівки внаслідок травми. Жорстка іммобілізація колінного суглоба зазвичай не використовується, але при ушкодженні кісток нижньої кінцівки (кісток гомілки та стегнової кістки), а також ушкодженні надп’ятково-гомілкового суглоба та стопи обмежується рухливість колінного суглоба та виключається чи значно обмежується навантаження на кінцівку і, відповідно, на колінний суглоб. Отже, контрактуру колінного суглоба можна класифікувати як контрактуру невикористання, що теж є одним з варіантів післяіммобілізаційних контрактур. У роботі розглянуті результати лікування хворих з контрактурами колінного суглоба, викликаними іммобілізацією внаслідок позасуглобових травм (без ушкодження колінного суглоба) нижніх кінцівок. Мета роботи. Вивчити вплив низькочастотної вібрації на зменшення післятравматичної контрактури колінного суглоба. Матеріали та методи. Проведено вібротерапію 30 пацієнтам з контрактурами колінного суглоба, які сформувалися у результаті позасуглобових переломів кісток нижньої кінцівки та надп’ятково-гомілкового суглоба після різних термінів іммобілізації: І група (1 міс.) — 10 пацієнтів, ІІ група (2 міс.) — 12 пацієнтів, ІІІ група (5–6 міс.) — 8 хворих. Пацієнтам пропонували стандартний курс вібротерапії, тривалість якого становила 14–15 сеансів по 10 хв. Вимірювання обсягу рухів (розгинання/згинання) проводили до та після кожної процедури. Частота вібраційного впливу становила 20 Гц. Оцінювали обсяг рухів на 1, 2, 5, 10-й та останній день процедури (14–15-та доба). Результати. Вібротерапію починали проводити за умови відсутності болю, виражених поверхневих ушкоджень та набряків суглоба. При іммобілізації впродовж 1–1,5 міс. у пацієнтів сформувалося незначне обмеження розгинання, у середньому 3 ± 1°, та обмеження згинання, у середньому 89 ± 4°, при іммобілізації у 2–3 міс. розгинання становило 4 ± 2°, згинання — 83 ± 3°, при іммобілізації 5–6 міс. у пацієнтів кут розгинання обмежувався в середньому 6 ± 1°, згинання — 67 ± 4°. Після першої процедури збільшення обсягу рухів у середньому в усіх пацієнтів становило 10 %. Відзначалися втрати обсягу рухів у межах від 5 до 10 % між першими 5 процедурами та зменшилися до 3 % на кінець циклу вібраційної розробки. Результатом локальної низькочастотної розробки колінного суглоба стало збільшення обсягу рухів у колінному суглобі. У пацієнтів І групи до початку розробки був максимальний обсяг рухів — 85 ± 4°, який після процедур збільшився до 124 ± 3°, тобто на 31,2 ± 3,1 %, у ІІ групі при початковому обсягу рухів 78 ± 4° було досягнуто результат у 116 ± 5°, збільшення відбулося на 32,8 ± 3,2 %, у ІІІ групі первинно був найменший обсяг рухливості колінного суглоба — 62 ± 4°, що після курсу вібророзробки досяг 110 ± 6°, збільшення обсягу рухів відбулося на 43,7 ± 2,0 %. Висновки. Низькочастотна локальна вібраційна розробка рухів у колінному суглобі та вправи на розтягування з елементами постізометричної релаксації є прогресивним методом розробки післяіммобілізаційних контрактур, у тому числі застарілих. Дані процедури у пацієнтів з термінами іммобілізації до 2 місяців призводять до відновлення розгинання у колінному суглобі. У пацієнтів з більш тривалою іммобілізацією розгинання значно покращується, але повністю не відновлюється за стандартний курс 14 процедур, тому такі хворі потребують додаткових реабілітаційних заходів. Низькочастотна вібрація є тим механізмом, який запускає процеси відновлення та сприяє початку функціонального відновлення колінного суглоба.

Background. Joint contracture is a frequent complication after immobilization of a limb due to injury. Rigid immobilization of the knee joint is usually not used, but in case of damage to the bones of the lower limb (shin and femur), as well as damage to the ankle joint and foot, the mobility of the knee joint is limited, and the load on the limb is excluded or significantly limited, and, respectively, on the knee joint too. Therefore, the contracture of the knee joint can be classified as a contracture of disuse, which is also one of the types of contractures after immobilization. The work examines treatment outcomes in patients with knee joint contractures caused by immobilization due to extra-articular injuries (without damage to the knee joint) of the lower extremities. The objective was to study the effect of low-frequency vibration on the reduction of post-traumatic contracture of the knee joint. Materials and methods. Vibrotherapy was performed in 30 patients with knee joint contractures, which developed after extra-articular fractures of the bones of the lower limb and the ankle joint after different periods of immobilization: the first group (1 month) — 10 patients, the second group (2 months) — 12 people, the third group (5–6 months) — 8 individuals. Patients were offered a standard course of vibrotherapy the duration of which was 14–15 sessions of 10 minutes each. The range of motion (extension/flexion) was measured before and after each procedure. The frequency of vibration was 20 Hz. The volume of movements was evaluated on the days 1, 2, 5, 10 and on the last day (14–15) of procedure. Results. Vibrotherapy was started under the condition of absence of pain, pronounced surface damage and swelling of the joint. With immobilization for 1–1.5 months, the patients developed a slight limitation of extension, on average 3 ± 1°, and limitation of flexion, on average 89 ± 4°; with immobilization for 2–3 months, extension was 4 ± 2°, flexion — 83 ± 3°; with immobilization for 5–6 months, the extension angle was limited to an average of 6 ± 1°, flexion — 67 ± 4°. After the first procedure, an increase in the volume of movements was on average 10 % for all patients. Loss of range of motion ranged from 5 to 10 % between the first 5 procedures, and decreased to 3 % by the end of the vibration cycle. The result of local low-frequency therapy of the knee joint was an increase in the range of its motion. The patients of group I had the maximum range of motion before exercises were started — 85 ± 4°, which after the procedures increased to 124 ± 3°, i.e. by 31.2 ± 3.1 %; in group II at the initial range of movements of 78 ± 4°, a result of 116 ± 5° was achieved, an increase was 32.8 ± 3.2 %; group III initially had the lowest mobility of the knee joint — 62 ± 4°, and after the vibration course, it reached the level of 110 ± 6°, the range of motion increased by 43.7 ± 2.0 %. Conclusions. Low-frequency local vibration development of movements in the knee joint and stretching exercises with elements of post-isometric relaxation is a progressive method to control contractures caused by immobilization, including old ones. These procedures in patients with periods of immobilization of up to 2 months lead to restoration of extension in the knee joint. In people with longer immobilization, extension improves significantly, but is not completely restored du­ring the standard course of 14 procedures, so such patients require additional rehabilitation measures. Low-frequency vibration is the mechanism that initiates the recovery process and promotes the beginning of the functional restoration of the knee joint.