Мобильная версия

Журнал «Боль. Суставы. Позвоночник» Том 11, №4, 2021

Вплив фізичної активності в дитинстві на стан кісткової тканини, фізичні можливості постменопаузальних жінок з остеопорозом та вертебральними переломами

Авторы: Рибіна О.С.
ДУ «Інститут геронтології імені Д.Ф. Чеботарьова НАМН України», м. Київ, Україна

Рубрики: Ревматология, Травматология и ортопедия

Разделы: Клинические исследования

Актуальність. На сьогодні в наукових дослідженнях продовжуються дискусії щодо тривалого впливу регулярних занять спортом у дитинстві на запобігання втраті якості кісткової тканини у жінок у постменопаузальному періоді, а також позитивного впливу достатнього рівня фізичних навантажень на профілактику остеопоротичних переломів. Мета: оцінити вплив фізичної активності (ФА) у дитинстві на стан кісткової тканини, фізичні можливості постменопаузальних жінок з остеопорозом та вертебральними переломами. Матеріали та методи. В одномоментному дослідженні обстежені 115 постменопаузальних жінок віком 50–89 років. Для аналізу жінки були розподілені на 2 групи: І (контрольна) — пацієнтки без будь-яких остеопоротичних переломів в анамнезі (n = 84), ІІ (основна) — пацієнтки з вертебральними переломами на рівні грудного та/чи поперекового відділу хребта (n = 31). За допомогою авторської анкети оцінювали особливості ФА в різні вікові періоди життя та на момент опитування. Результати. Не були виявлені вірогідні відмінності в частоті та видах занять спортом у дитинстві між групами залежно від наявності вертебральних переломів. Більша частка жінок із переломами тіл хребців (85,7 %) підтримувала регулярну ФА, займалась спортом у дитинстві, до 10 років (41,7 % — у контрольній групі, р = 0,04), до того ж у 57,1 % обстежених ці заняття тривали 1–4 роки, як і в групі контролю. Вид, частота й тривалість занять фізичними вправами (ФВ) та процедур лікувальної гімнастики, а також рівень фізичного навантаження на момент обстеження вірогідно не відрізнялися у хворих залежно від наявності вертебральних переломів, але частка жінок, які регулярно займались у спортивних секціях, була вірогідно більшою серед пацієнток із переломами тіл хребців (41,9 %) порівняно з жінками без вертебральних переломів (10,7 %, р = 0,0002). До того ж частка жінок групи контролю, які регулярно підтримували достатній рівень ФА (6 і більше годин на добу), була вірогідно більшою (14,3 %) порівняно з основною групою (3,2 %, р = 0,04). Висновки. Жінки з переломами тіл хребців частіше займаються ФВ у спортивних секціях та мають нижчий рівень загальної ФА порівняно з пацієнтками без вертебральних переломів. Регулярність, тривалість ФВ та вік початку занять спортом у дитинстві можуть впливати на ризик остеопоротичних переломів тіл хребців у жінок у постменопаузальному періоді, що потребує подальшого вивчення.

Background. To date, the results of scientific research continue to discuss the long-term effect of regular sports in childhood on the prevention of bone quality loss in postmenopausal women, as well as the positive effect of a sufficient level of physical activity in the prevention of osteoporotic fractures in women older age. The purpose was to assess the effect of physical activity (PA) in childhood on the state of BT, physical capabilities of postmenopausal women with osteoporosis and vertebral fractures. Materials and methods. As part of a single-stage study, 115 postmenopausal women aged 50–89 years were examined. For the analysis, the selected individuals were divided into groups: I (control) group — women without any history of osteoporotic fractures (n = 84), II (main) group — patients with vertebral fractures at the level of the thoracic and lumbar spine (n = 31). With the help of the author’s questionnaire, the peculiarities of the PA of women were assessed at different age periods of life and at the time of the survey. Results. We did not find significant differences in the frequency and types of sports in childhood between the groups depending on vertebral fractures. Most of the women with vertebral fractures (85.7 %) maintained regular physical activity, sports in childhood up to 10 years (41.7 % in the control group, p = 0.04), moreover, in 57.1 % of the surveyed, these activities lasted 1–4 years and did not differ from the indicator of the control group. The type, frequency and duration of FU training and PH procedures, as well as the level of physical activity, did not significantly differ in patients depending on the presence of vertebral fractures, but the group of women regularly exercising in sports sections was significantly higher among patients with vertebral fractures (41.9 %) compared with women without vertebral fractures (10.7 %, p = 0.0002). In addition, the part of women in the control group who regularly maintained a sufficient level of PA (6 or more hours a day) was significantly higher (14.3 %) compared with the corresponding result of the main group (3.2 %, p = 0.04). Conclusions. Women with vertebral body fractures are more likely to engage in PE in sports sections and have a lower level of total PA compared to patients without vertebral fractures. The regularity, duration of PE, and the age at which sports start in childhood may influence the risk of osteoporotic fractures of the vertebral bodies in postmenopausal women, which requires further study.

Ключевые слова

фізична активність; спорт; остеопороз; дитинство; постменопаузальні жінки; вертебральні переломи

physical activity; sports; osteoporosis; childhood; postmenopausal women; vertebral fractures

doi: http://dx.doi.org/10.22141/2224-1507.11.4.2021.248247

Вступ

На сьогодні продовжуються дискусії щодо тривалого впливу регулярних занять спортом у дитинстві на запобігання втраті якості кісткової тканини (КТ) у жінок у постменопаузальному періоді [1–3], а також позитивного впливу достатнього рівня фізичних навантажень на профілактику остеопоротичних переломів у жінок старшого віку [4–7]. Окремі огляди літературних джерел демонструють відсутність тривалого ефекту регулярної фізичної активності (ФА) та занять фізичними вправами (ФВ) у дитячому та юнацькому віці на стан кісток у дорослому житті, що, зокрема, може бути наслідком відсутності перспективних довгострокових досліджень [2]. Однак, ураховуючи результати досліджень останнього часу стосовно того, що виникнення остеопорозу в дорослих осіб пов’язане з формуванням піку кісткової маси в дитячому та підлітковому віці, найімовірніше, слід зосередитись на первинній профілактиці остеопорозу в молодому віці, сприяючи формуванню максимального піку кісткової маси в період дозрівання скелета. Актуальним є підвищення розуміння важливості здорового способу життя в дітей та підлітків, регулярних занять спортом та рухової активності для запобігання остеопорозу та його тяжким ускладненням — остеопоротичним переломам [1, 4].

За даними метааналізу [9] щодо впливу регулярних занять спортом чи будь-яким видом ФА на стан КТ у різних групах пацієнтів було встановлено, що існує незначний позитивний ефект від фізичних занять тільки в хлопчиків у пре- чи ранній пубертатній стадії (відносний ризик (ВР) 0,17; 95% довірчий інтервал (ДІ) 0,02–0,32), але впливу в дівчаток у пубертатному періоді (ВР = –0,01; 95% ДІ –0,18–0,17), юнаків (ВР = 0,10; 95% ДІ –0,75–0,95), дівчат у підлітковому віці (ВР = 0,21; 95% ДІ –0,53–0,97), жінок у пременопаузальному (ВР = 0; 95% ДІ –0,43–0,44) та постменопаузальному періодах (ВР = 0; 95% ДІ –0,15–0,15) отримано не було.

Дані сучасної літератури підтверджують, що ударні вправи покращують мінералізацію кісток у препубертатних дітей, а в спортсменів-підлітків, які займаються навантажувальними вправами з вагою, мінеральна щільність кісткової тканини (МЩКТ) була вірогідно вищою. Аеробні (кардіо-) вправи в поєднанні з анаеробними (силовими) та координаційними вправами збільшують показники МЩКТ, зменшують вираженість вертебрального болю, покращують стан вестибулярного апарату та якість життя в молодих осіб та жінок у пременопаузі, а також запобігають ризику падіння, що дуже важливо для жінок у постменопаузальному періоді та літніх чоловіків. Крім того, автори зазначають, що тип вправи і вид спорту, якими займається людина, повинні підбиратися відповідно до життєвого циклу [3, 10–13, 22, 23]. Отже, багатокомпонентні та індивідуально розроблені комплекси ФВ відповідно до життєвого циклу є важливими стратегіями для профілактики остеопорозу й вертебральних переломів.

Метою роботи було оцінити вплив ФА в дитинстві на стан КТ, фізичні можливості постменопаузальних жінок з остеопорозом та вертебральними переломами.

Матеріали та методи

На базі Українського науково-медичного центру проблем остеопорозу, ДУ «Інститут геронтології імені Д.Ф. Чеботарьова НАМН України», в одномоментному дослідженні обстежені 115 постменопаузальних жінок віком 50–89 років. Пацієнток розподілили на дві групи: I (контрольна) — жінки без будь-яких остеопоротичних переломів в анамнезі (n = 84), II (основна) — пацієнтки з вертебральними переломами на рівні грудного та/чи поперекового відділів хребта (n = 31). Досліджували особливості менструальної функції (вік менархе, менопаузи, тривалість періоду постменопаузи), тілобудови (зріст, маса тіла, індекс маси тіла) та за допомогою авторської анкети (опитувальник щодо рівня фізичної активності) вивчали особливості ФА жінок у різні вікові періоди життя та на момент опитування (види ФА, спорту, регулярність, тривалість, типи ФВ, положення тіла впродовж дня). Обстежувані заповнювали опитувальники самостійно під контролем дослідника.

Статистичну обробку результатів дослідження здійснювали за допомогою пакета програм Statistica 10.0. Відмінності показників між групами встановлювали за допомогою критерію Стьюдента, χ2-тесту та тесту порівняння двох пропорцій. Критичним рівнем значущості вважали р < 0,05.

Результати

Аналіз отриманих показників засвідчив відсутність вірогідних відмінностей у показниках віку менархе (відповідно в жінок контрольної та основної груп 13,7 ± 1,4 та 13,8 ± 1,5 року (t = 0,46; р = 0,64)), віку менопаузи (відповідно 49,3 ± 4,7 та 48,6 ± 4,3 року (t = 1,08; р = 0,28)) та тривалості постменопаузального періоду (відповідно 17,1 ± 9,1 та 19,1 ± 8,2 року (t = 1,65; р = 0,10)).

Оцінка параметрів об’єктивного обстеження виявила вірогідно нижчі показники зросту у хворих із вертебральними переломами порівняно з відповідними показниками в контрольній групі (155,9 ± 6,2 та 158,0 ± 5,6 см (t = 2,59; р = 0,01)). Також вірогідно нижчими були показники маси тіла пацієнток (відповідно 69,6 ± 13,4 та 80,4 ± 15,7 кг (t = 5,10; р = 0,000001)) та індексу маси тіла (відповідно 28,6 ± 4,7 та 32,2 ± 5,9 ум. од. (t = 4,62; р = 0,000006)). Найімовірніше, зниження зросту може бути пов’язане з наявністю вертебральних переломів, а низькі показники маси тіла хворих є незалежним фактором остеопоротичних переломів, що збігається з результатами наявних наукових досліджень [14, 15].

При оцінці частки жінок у відповідній групі (%), які регулярно займались спортом чи будь-яким видом ФА в дитинстві та молодому віці, не були отримані вірогідні відмінності між групами залежно від наявності переломів тіл хребців (контрольна група — 28,6 %, основна група — 22,6 % (р = 0,52)). Однак, оцінюючи регулярність занять спортом жінками в дитинстві та молодому віці, виявили тенденцію (за результатами тесту порівняння двох пропорцій: р = 0,10) до більш частих регулярних занять спортом у пацієнток контрольної групи (27,4 %) порівняно з жінками основної групи (12,9 %).

При аналізі видів вправ, якими займались хворі в дитинстві (циклічні види вправ, спортивні види ігор), також не було встановлено вірогідних відмінностей між групами залежно від наявності вертебральних переломів. Було виявлено, що циклічними видами спорту займались у дитинстві 58,3 % обстежених контрольної та 57,1 % жінок основної групи (р = 0,96), спортивними видами ігор — 33,3 та 28,6 % відповідно (р = 0,84). Але при оцінці складнокоординаційних вправ, якими займались у дитинстві обстежені жінки, виявлено, що пацієнтки контрольної групи вірогідно рідше (р = 0,01) займались даним видом вправ (45,8 %) порівняно з обстеженими основної групи (100 %).

До того ж при аналізі тривалості занять спортом у дитинстві серед жінок, які займались ними, також не встановлено вірогідних відмінностей у групах залежно від наявності вертебральних переломів. Так, 1–4 роки регулярно займалися спортом 50,0 % обстежених пацієнток контрольної групи та 57,1 % — основної (р = 0,74), 5–9 років — 37,5 та 42,9 % відповідно (р = 0,77). Однак у контрольній групі були виявлені 12,5 % жінок, які займались спортом більше 10 років, при цьому не було жодної жінки в основній групі, у якій тривалість занять ФА в дитинстві становила б більше 10 років.

При аналізі віку, в якому жінки розпочали регулярні заняття різними видами ФА в дитинстві, виявлено, що його середній показник становив 8,9 ± 2,4 року для хворих контрольної групи та 7,3 ± 1,8 року — основної (р = 0,11), хоча він вірогідно не відрізнявся залежно від наявності переломів тіл хребців. Однак оцінка розподілу пацієнток щодо віку, з якого були розпочаті ФВ у дитинстві, виявила вірогідні відмінності між групами. Так, у контрольній групі в 5–9 років почали заняття 41,7 % осіб, тоді як в основній групі — 85,7 %. Із 10 років розпочали свої регулярні заняття 58,3 % хворих контрольної та 14,3 % обстежених основної групи (р = 0,04).

При оцінці рівня ФА (лікувальна гімнастика (ЛГ), заняття в секціях) у пацієнток на момент опитування не було встановлено вірогідних відмінностей між групами. Показники обстежених із вертебральними переломами (67,7 %) не відрізнялись від результатів контрольної групи (66,7 %; р = 0,91). Проте серед пацієнток основної групи вірогідно більшою була частка жінок, яка займається на регулярній основі в секціях (41,9 % обстежених), порівняно з хворими контрольної групи (10,7 %; р = 0,0002).

При аналізі тривалості занять лікувальною фізичною культурою серед жінок, які регулярно займалися ФА, установлено, що її середній показник становив 5,3 ± 5,2 року для хворих контрольної групи та 5,6 ± 12,8 року для жінок основної групи й вірогідно не відрізнявся за наявності остеопоротичних переломів тіл хребців. При розподілі жінок залежно від тривалості занять ЛГ також не встановлено вірогідних відмінностей між групами з урахуванням наявності переломів тіл хребців. Так, виявлено, що 1–4 роки займалися ЛГ 80,4 % жінок контрольної та 61,9 % — основної групи, 5–9 років — 8,9 % пацієнток контрольної та 28,6 % обстежених основної групи, більше 10 років — 9,5 % пацієнток контрольної та 10,7 % жінок основної групи.

До того ж при оцінці тривалості занять ЛГ також не було виявлено вірогідних відмінностей між групами. Так, у більшості обстежених (75,0 % — контрольної та 85,7 % хворих основної групи) тривалість одного заняття становила 10–30 хвилин, а 25,0 % жінок контрольної та 14,3 % — основної групи виконували регулярно лікувальні фізичні вправи протягом 45–60 хвилин (р = 0,30).

При оцінці видів ФВ, які обстежені жінки виконують на регулярній основі протягом процедури ЛГ, також не встановлено вірогідних відмінностей між групами залежно від наявності переломів. Так, кардіовправи виконували 37,5 % обстежених осіб у контрольній групі, тоді як в основній групі — 28,6 % (р = 0,51). Силовими вправами регулярно займалися 55,4 % обстежених контрольної групи та 47,6 % жінок основної групи (р = 0,58). Координаційні види вправ та вправи на гнучкість тіла регулярно виконували 39,3 % пацієнток без вертебральних переломів та 42,9 % жінок із переломами тіл хребців (р = 0,74).

При оцінці параметрів тривалості загальної ФА (не враховуючи ЛГ) не було виявлено вірогідних відмінностей у пацієнток залежно від наявності вертебральних переломів. Так, 28,6 % осіб контрольної та 38,7 % жінок основної групи були фізично активними на регулярній основі протягом 1–2 годин на добу (р = 0,30), 3–5 годин — 57,1 % пацієнток контрольної та 58,1 % жінок основної групи (р = 0,92). Було встановлено, що вірогідно вищою була лише частка хворих контрольної групи, які були фізично активними 6 і більше годин на добу (14,3 %), порівняно з основною групою (3,2 %) (р = 0,04).

Аналіз рівня фізичного навантаження, що жінки використовують у повсякденній діяльності, виявив, що 75,0 % жінок без переломів тіл хребців та 80,6 % хворих із вертебральними переломами виконували фізичне навантаження легкого та середнього ступеня (самостійне миття посуду, підлоги, прання), тоді як 25,0 % обстежених контрольної групи та 19,4 % жінок основної групи могли виконувати тяжку працю (праця на городі, пересування, підняття важких предметів) (р = 0,50).

При оцінці положення тіла, що найчастіше вибирають пацієнтки протягом дня (лежачи, сидячи, стоячи, у русі), не було виявлено вірогідних відмінностей залежно від наявності вертебральних переломів. Хворі основної (32,3 %) та жінки контрольної групи (44,0 %) мали однаково недостатній рівень фізичної активності, а 67,7 % пацієнток із переломами тіл хребців та 56,0 % жінок без вертебральних переломів однаково регулярно перебували в русі (р = 0,24).

Обговорення

На сьогодні відомо, що малорухливий спосіб життя спостерігається в осіб різного віку й призводить до розвитку багатьох хронічних захворювань, зокрема порушень опорно-рухового апарату, передчасного старіння й смерті [16–18].

Фізична активність — це важливий метод первинної профілактики й лікування більшості хронічних захворювань, зокрема саркопенії, остеопорозу та його ускладнень, прискореного біологічного старіння [18]. Вченими встановлено, що регулярні ФВ і заняття спортом у юнацькому віці мають позитивний вплив на формування піку кісткової маси в підлітків та стан КТ у подальшому житті [19–23].

При аналізі зв’язку між рівнем ФА в 15, 18 та 23 роки та показниками стану КТ у 3454 молодих осіб (жінки та чоловіки) встановлено [17], що рівень ФА у підлітків віком 15 років був вірогідно пов’язаний із показниками МЩКТ поперекового відділу хребта (β = 0,061 г/см2; 95% ДІ 0,02–0,11). Також виявлений позитивний вплив кількості ФА на показники МЩКТ у підлітків віком 18 років. Чоловіки віком 23 роки, які знаходились у двох найвищих квартилях із приводу ФА, мали у всіх ділянках хребта вірогідно більші показники МЩКТ порівняно з показниками обстежених, які знаходились у найнижчому квартилі. Показники МЩКТ були вищі в чоловіків (віком 30 років), у яких рівень ФА був високим хоча б в одній із вікових груп (18 чи 23 роки), порівняно з малорухливими однолітками в обох групах. Жінки віком 23 роки, які знаходились у найвищому квартилі з приводу ФА, мали в 30 років вищі показники МЩКТ на рівні шийки стегнової кістки (β = 0,02; 95% ДІ 0,001–0,04).

В іншому дослідженні вчені виявили, що час накопичення кісткової маси та мінералізації КТ у студентів (19–23 роки), які регулярно займаються спортом, і в їх однолітків, які мають недостатній рівень ФА, вірогідно відрізняється. Було відмічено, що щільність кісток залежить від виду тренувань і збільшується з підвищенням майстерності спортсмена. Так, у легкоатлетів була виявлена найбільша динаміка показника швидкості поширення ультразвуку (із 4041,17 ± 82,89 м/с у 19 років до 4065,13 ± 90,75 м/с у 23 роки, р < 0,05), що пов’язано зі специфікою рухової діяльності та рівнем фізичного навантаження (циклічні, складнокоординаційні, швидкісно-силові та ін.). Відповідний показник у студентів, які вели малорухливий спосіб життя, становив 4012,09 ± 110,02 м/с у 19 років та 4058,30 ± 117,98 м/с у 23 роки; р < 0,05 [1].

На сьогодні через дефіцит перспективних тривалих досліджень передбачуваний довготерміновий стійкий ефект регулярних ФА та ФВ у дитячому та підлітковому віці на міцність КТ у дорослому віці остаточно не встановлений [2, 19–23], тому актуальними залишаються дослідження відносно взаємозв’язку між рівнем фізичної активності, заняттями спортом у дитинстві та станом МЩКТ у жінок у постменопаузальному періоді.

Ми не виявили вірогідних відмінностей у частоті та видах занять спортом у дитинстві між групами залежно від наявності вертебральних переломів. Більша частка жінок із переломами тіл хребців (85,7 %) займалися регулярною ФА, спортом у дитинстві, до 10 років (41,7 % пацієнток контрольної групи, р = 0,04), до того ж у 57,1 % обстежених ці заняття тривали 1–4 роки, як і в жінок групи контролю. Вид, частота і тривалість занять ФВ та процедур ЛГ, а також рівень фізичного навантаження вірогідно не відрізнялися у хворих залежно від наявності вертебральних переломів, але кількість жінок, які регулярно займалися в спортивних секціях, була вірогідно вищою серед пацієнток із переломами тіл хребців (41,9 %) порівняно з жінками без вертебральних переломів (10,7 %, р = 0,0002). До того ж частка жінок групи контролю, які регулярно підтримували достатній рівень ФА (6 і більше годин на добу), була вірогідно вищою (14,3 %) порівняно з основною групою (3,2 %, р = 0,04).

Обмеженнями даного дослідження є його одномоментний дизайн, невеликий обсяг вибірки, відбір осіб тільки жіночої статі та аналіз, проведений лише в осіб з однією локалізацією остеопоротичних переломів (вертебральні), що не дає можливості робити загальні висновки про довготривалий вплив регулярної ФА на темпи втрати КТ та ризик остеопоротичних переломів в осіб старшого віку загалом, а лише в жінок у постменопаузальному періоді з вертебральними переломами, зокрема, і потребує подальшого вивчення.

Висновки

Жінки з переломами тіл хребців частіше займаються ФВ у спортивних секціях та мають нижчий рівень загальної ФА порівняно з пацієнтками без вертебральних переломів. Регулярність, тривалість ФВ та вік початку занять спортом у дитинстві можуть впливати на ризик остеопоротичних переломів тіл хребців у жінок у постменопаузальному періоді, що потребує подальшого вивчення.

Конфлікт інтересів. Автор заявляє про відсутність конфлікту інтересів та фінансування при підготовці та публікації статті.

Отримано/Received 01.11.2021

Рецензовано/Revised 10.11.2021

Прийнято до друку/Accepted 20.11.2021

Список литературы

Рашед С.К.А. Роль современных оздоровительных технологий в профилактике нарушений минерализации костной ткани у студентов. Физическое воспитание студентов. 2010. (5). 70-73.
Herrmann D., Hebestreit A., Ahrens W. Impact of physical activity and exercise on bone health in the life course: a review. Bundesgesundheitsblatt Gesundheitsforschung Gesundheitsschutz. 2012. 55(1). 35-54.
Bergmann P., Body J.J., Boonen S. et al. Роль навантаження у формуванні кісткової тканини та попередженні її втрати (огляд літератури). Боль. Суставы. Позвоночник. 2011. 2(02). 29-43. (in Ukrainian)
Rubin C.T., Lanyon L.E. Regulation of bone formation by applied dynamic loads. Journal of Bone and Joint. Surgery A. 1984. 66(3). 397-402.
Jun Iwamoto, Tsuyoshi Takeda, Yoshihiro Sato. Effect of treadmill exercise on bone mass in female rats. Exp. Anim. 2005. 54(1). 1-6. doi: 10.1538/expanim.54.1.
Wee J., Sng B.Y.J., Shen L. et al. The relationship between body mass index and physical activity levels in relation to bone mineral density in premenopausal and postmenopausal women. Arch. Osteoporos. 2013. 8(1–2). 162.
Григор’єва Н.В., Рибіна О.С., Юнусова С.В., Поворознюк В.В. Лікувальна фізкультура в профілактиці й лікуванні остеопорозу та його ускладнень. Боль. Суставы. Позвоночник. 2011. 1. 108-115.
Segev D., Hellerstein D., Dunsky A. Physical activity-does it really increase bone density in postmenopausal women? A Review of articles published between 2001–2016. Curr. Aging. Sci. 2018. 11(1). 4-9. doi: 10.2174/1874609810666170918170744.
Nikander R., Sievänen H., Heinonen A. et al. Targeted exercise against osteoporosis: A systematic review and meta-analysis for optimising bone strength throughout life. BMC Med. 2010. 21(8). 47.
Iwamoto J. Calcium and bone metabolism across women’s life stages. Exercise and sport to increase bone strength in accordance with female lifecycle. Clin. Calcium. 2017. 27(5). 715-721.
Papaioannou A., Adachi J.D., Winegard K. et al. Efficacy of home-based exercise for improving quality of life among elderly women with symptomatic osteoporosis-related vertebral fractures. Osteoporos. Int. 2003. 14(8). 677-82.
Kemmler W., Bebenek M., Kohl M. et al. Exercise and fractures in postmenopausal women. Final results of the controlled Erlangen Fitness and Osteoporosis Prevention Study (EFOPS). Osteoporos. Int. 2015. 26(10). 2491-9.
Поворознюк В.В., Орлик Т.В., Григор’єва Н.В., Шеремет О.Б., Слюсаренко О.М. Науковий звіт про науково-дослідну роботу «Комплексна реабілітація хворих старших вікових груп з остеопорозом та його ускладненнями (переломи кісток дистального відділу передпліччя та переломи хребців)» («Комплекс фізичних вправ для жінок постменопаузального періоду з остеопорозом»). 2005. 92-95. № держреєстрації 0103U000651.
Mei Y. Chan, Frost S.A., Center J.R. et al. Relationship Between Body Mass Index and Fracture Risk Is Mediated by Bone Mineral Density. J. Bone Miner. Res. 2014. 29. 2323-26.
Bing-Yan Xiang, Wei Huang, Guo-Qi Zhou et al. Body mass index and the risk of low bone mass-related fractures in women compared with men. Medicine (Baltimore). 2017. 96(12). e5290.
Lazareva O., Aravitska M., Andrieieva O. et al. Dynamics of physical activity status in patients with grade І–ІІІ obesity in response to a physical rehabilitation program. JPES. 2017. 17(3). 1960-65.
Santos L., Elliott-Sale K.J., Sale C. Exercise and bone health across the lifespan. Biogerontology. 2017. 18(6). 931-946. doi: 10.1007/s10522-017-9732-6.
Frank W.B., Christian K.R., Matthew J.L. Lack of exercise is a major cause of chronic diseases. Compr. Physiol. 2012. 2(2). 1143-211. doi: 10.1002/cphy.c110025.
Bielemann R.M., Domingues M.R., Horta B.L., Gigante D.P. Physical activity from adolescence to young adulthood and bone mineral density in young adults from the 1982 Pelotas (Brazil) Birth Cohort. Prev. Med. 2014 May. 62. 201-7. doi: 10.1016/j.ypmed.2014.02.014.
Zulfarina M.S., Sharkawi A.M., Aqilah-SN Z.S.M. et al. Influence of Adolescents’ Physical Activity on Bone Mineral Acquisition: A Systematic Review Article. Iran. J. Public Health. 2016. 45(12). 1545-57.
Gabel L., Macdonald H.M., Nettlefold L., McKay H.A. Physical Activity, Sedentary Time, and Bone Strength from Childhood to Early Adulthood: A Mixed Longitudinal HR-pQCT study. J. Bone Miner. Res. 2017. 32. 1525-1536.
Nguyen V.H. School-based exercise interventions effectively increase bone mineralization in children and adolescents. Osteoporos. Sarcopenia. 2018. 4. 39-46.
Faienza M.F., Lassandro G., Chiarito M. et al. How physical activity across the lifespan can reduce the impact of bone ageing: a literature review. Int. J. Environ. Res. Public Health. 2020. 17(6). 1862. doi: 10.3390/ijerph17061862.