Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.



Травма та її наслідки
Зала синя Зала жовта

Травма та її наслідки
Зала синя Зала жовта

Журнал "Травма" Том 22, №5, 2021

Повернутися до номеру

Дистанційне навчання у професійній підготовці майбутніх лікарів: pro et contra

Автори: Герасименко О.І. (1), Полесова Т.Р. (1), Герасименко В.В. (1), Кухарева Н.С. (2)
(1) — Донецький національний медичний університет, м. Лиман, Україна
(2) — ФОП Горецька, м. Торецьк, Україна

Рубрики: Травмотологія та ортопедія

Розділи: Медична освіта

Версія для друку


Резюме

У статті висвітлено проблеми дистанційного навчання у медичному університеті. Доведено, що, незважаючи на специфіку підготовки фахівців медичного профілю, дистанційне навчання, хоча й обмежено, але має бути. Виділено та проаналізовано за та проти дистанційного навчання в медичному університеті. Особлива увага приділяється проблемам впровадження дистанційного навчання у процесі викладання дисциплін на клінічних кафедрах. Виділено переваги, спрямовані на формування теоретичної бази підготовки майбутнього лікаря. Детально розглянуто недоліки дистанційного навчання у медичному університеті, серед яких — загальні (переважно технічного й організаційного характеру) та властиві суто медичному вишу (відсутність занурення до професійного середовища, неможливість формування клінічного мислення тощо).

The article shows problems of distance education at a medical university. It is proved that despite the specifics of the training of medical professionals, distance education should exist, although in a limited form. The pros and cons of distance education at a medical university were highlighted and analyzed. Particular attention is paid to the problems of introducting distance education in the studying process of disciplines at clinical departments. The selected advantages are aimed at forming a theoretical basis in the training of future doctors. The shortcomings of distance education at a medical university were reviewed in detail, including general (mostly technical and organizational aspects) and inherent only in medical university (lack of immersion in the professional environment, the impossibility of forming clinical thinking, etc.).


Ключові слова

дистанційна освіта; медичний університет; методи викладання; технології навчання; клінічні дисципліни

distance education; medical university; teaching me-thods; teaching technologies; clinical disciplines

Сучасна освіта, зокрема медична, переживає складнощі, зумовлені зростанням і поширенням коронавірусної інфекції. Проблема в тому, що більшість закладів вищої освіти змушені були перейти на дистанційне навчання і, як наслідок, перед викладачами постала низка питань, пов’язаних з організацією та здійсненням повноцінної й ефективної навчальної діяльності. 
Ще кілька років тому поняття «дистанційна освіта» вважалось неприпустимим і неможливим для вищої медичної освіти. Але життя вносить свої корективи. Специфіка медичної освіти полягає в тому, що більшість клінічних компетенцій майбутнього лікаря невід’ємно пов’язані з формами навчання, що потребують особистої присутності студентів як на заняттях, так і під час практики у лікарні. І хоча питання якості підготовки фахівців медичного профілю в умовах дистанційного навчання досі залишається дискусійним, саме сучасні інформаційні технології навчання, як показала практика останніх двох навчальних років, дозволяють адаптувати процес навчання у вищій школі до умов пандемії, а також змінити традиційний процес підготовки майбутніх лікарів на процес з більш високим якісним рівнем. Немає сумніву, що існує велика різниця між дистанційним та очним навчанням, особливо у медичному закладі вищої освіти. Не слід вважати, що звичайне перенесення освітнього контенту в онлайн буде мати такий самий ефект, що й традиційне навчання. Викладання — це не тільки контент. Воно нерозривно пов’язано з методами й способами доставки цього контенту студентові. Але існує очевидна схожість обох видів навчання, що полягає безпосередньо у самому процесі навчання та можливості здійснювати діалог між викладачами та студентами, який забезпечують сучасні інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ). 
Проблема використання новітніх інформаційних технологій не нова, а потенціал сучасних пристроїв та програмного забезпечення зростає щодня. Дослідженню цієї проблеми на пострадянському просторі присвячені праці таких вчених, як В. Безпалько (дидактичні основи програмованого навчання), Б. Гершунський (практико-орієнтовані освітні концепції), В. Петков, Є. Полат (інноваційні технології навчання у вищій школі), В. Розумовський та інші. У свою чергу, питання вдосконалення освітнього процесу з використанням інформаційних та комунікативних технологій вивчали М. Бовтенко, Г. Кручиніна, Є. Машбіц та ін. Українські дослідники В. Кухаренко, О. Рибалко, Н. Сиротенко розглядають у своїх працях проблеми впровадження в навчальний процес сучасних освітніх середовищ, тоді як В. Лапінський, І. Андрощук та Н. Бахмат досліджують цю проблему в контексті дистанційного навчання. Особливий інтерес викликають праці таких науковців, як В. Олійник, О. Самойленко, І. Бацуровська, які вивчають питання впровадження масових відкритих дистанційних курсів та розвиток інформаційно-освітніх середовищ закладів вищої освіти. Проте, незважаючи на наявність наукових розвідок і практичного досвіду впровадження інформаційних технологій та елементів дистанційної освіти в навчальний процес вищої школи, проблема залишається актуальною й недостатньо дослідженою. Крім того, питання можливості організації дистанційних курсів навчання у медичному університеті залишається дискусійним, що пов’язано зі специфікою організації практичної підготовки сучасних лікарів. 
Мета цієї статті: вивчити навчальний потенціал дистанційних технологій навчання у підготовці студентів-медиків, а також проаналізувати переваги та недоліки (лат. pro et contra — за та проти) дистанційних курсів викладання клінічних дисциплін у медичному університеті.
Навчальний процес у вищій школі — це складна система, зміни в якій призводять до певних структурних, функціональних та якісних перетворень. Не підлягає сумніву, що медична наука — одна з найскладніших, а отримання медичної професії ще й накладає неабияку відповідальність. Протягом останніх років, які передували неочікуваному спалаху епідемії COVID-19, дистанційне навчання розглядалося багатьма вишами як різновид заочного навчання. Що стосується вищої медичної школи, то заочна підготовка існує лише в підготовці фахівців фармацевтичного напрямку. Але сьогодні дистанційне навчання розглядається багатьма науковцями як засіб, який інтегрує в собі сучасні інноваційні технології навчання [1] і в цьому контексті є новою формою навчання, що дає комплекс освітніх послуг завдяки передачі даних, інформаційних ресурсів, протоколів взаємодій, програмного та методичного забезпечення, спрямованих на освітні потреби студентів [2]. 
Як і будь-яке інше навчання, дистанційне має свої переваги та недоліки. Наше завдання: проаналізувати та окреслити їх з точки зору використання під час викладання клінічних дисциплін у медичному університеті. В будь-якому разі викладання, навіть і дистанційне, повинно відповідати принципам медичної освіти. Викладач повинен розуміти свої очікування, навчитися грамотно розподіляти свої ресурси для досягнення освітнього ефекту [5].
Основу освітнього процесу під час дистанційного навчання становить інтенсивна самостійна робота студентів, спрямована на опрацювання величезного шару теоретичного та практичного знання. Отже, дистанційне навчання — це можливість отримати теоретичні знання та мати доступ до сучасних інтерактивних навчальних матеріалів, мультимедійного контенту, віртуальних бібліотек тощо. Інтерактивні можливості систем доставки інформації дозволяють налагодити і навіть симулювати зворотний зв’язок, забезпечити діалог та постійну підтримку [4]. 
Особливого значення набуває вибір платформи навчання, яка повинна забезпечувати безкоштовний онлайн-доступ до лекцій та методичних матеріалів (необмеженій кількості студентів у необмежений час), відеозв’язок для спілкування групи з викладачем, організації семінарських, практичних та лабораторних занять. При цьому необхідно дотримуватися балансу між синхронними та асинхронними формами навчання, тому що вони також мають недоліки та переваги. Асинхронне навчання дозволяє студентам навчатися у власному комфортному ритмі, сприяє рефлексії та зворотному зв’язку, а це, зрештою, підвищує значущість змісту навчання [6]. Важливим є також доступність освітньої платформи для різних мобільних пристроїв, що дає можливість доступу як студентам, так і викладачам з будь-якої точки простору. Це, в свою чергу, скорочує часові та фінансові витрати, дає можливість неодноразово звертатися до навчальних матеріалів. 
Отже, переконливими перевагами використання дистанційного навчання у медичній вищій школі є: створення можливостей для ефективного теоретичного навчання (у тому числі й великої кількості студентів, а також студентів з інвалідністю); проведення семінарів з метою поглиблення лекційного матеріалу і навіть практичних занять з діагностики, телемедичних консультацій; технологічність процесу навчання (використання сучасних програмних засобів сприяє ефективності); фінансові переваги (економія у витратах на проживанні в іншому місті). 
Незважаючи на певні переваги (гнучкість, паралельність, масовість, рентабельність тощо), які має дистанційне навчання, не існує універсального методу чи технології навчання. Неможливо уявити отримання знань з анатомії без відвідування секційної, вивчення гістології без роботи в лабораторії з мікропрепаратами або хірургії без спостерігання за роботою лікаря-хірурга. Жодна сучасна технологія не замінить практичного оволодіння майбутньою спеціальністю лікаря «біля ліжка пацієнта», тобто відпрацювання практичних навичок лікаря. Неможливо підготувати лікаря, який має лише теоретичну базу, бо від практичних навичок та вмінь лікаря буде залежати життя людини.  
Це призводить до висновку, що у разі розглядання дистанційного навчання як елемента професійної підготовки фахівця-медика співвідношення «традиційне/дистанційне навчання» не може бути однаковим на клінічних і теоретичних кафедрах медичного університету. Якщо викладачі фундаментальних кафедр головними недоліками дистанційного навчання вважають проблеми технічного характеру, додатковий час на розробку та поповнення курсів, відсутність соціальних контактів (соціальної адаптації) та спілкування з однокурсниками і викладачами (міжособистісна взаємодія), то кількість таких недоліків для клінічних кафедр зростає. 
Неможливо підготувати високоякісного лікаря за відсутності занурення до простору лікарні, проведення лабораторних та діагностичних заходів не на екрані монітора, а у реальному часі, у реальному житті. Саме живий контакт з пацієнтом, а також з колегами по роботі створить ситуацію реального професійного спілкування, яке не замінить жодна модель віртуальної взаємодії. 
Отже, з огляду на вищевикладене, навчання майбутнього лікаря практичних навичок потребує як традиційного контакту з викладачем, так і присутності у лікарні, що забезпечить формування клінічного досвіду майбутнього лікаря. Більшу частину теоретичної підготовки та розвитку навичок з прийняття рішень можна організувати у дистанційному форматі. Але це потребує ретельного планування курсу для того, щоб правильно розрахувати співвідношення традиційного та дистанційного навчання. 
Одним із недоліків дистанційного навчання, що існує на будь-якій кафедрі, незалежно від її спрямованості, але таким, що однаково перешкоджає інтенсивності впровадження дистанційних технологій, є недостатня мотивація самих викладачів. Однією з причин є трудомісткість, пов’язана зі створенням методичних матеріалів, а також необхідність самостійного оволодіння з боку викладачів додатковими практичними навичками, які необхідні для створення методичних рекомендацій та використання відеоматеріалів. До цього додається проблема визначення індивідуальних особливостей роботи та прогресу студентів, що, як наслідок, ускладнює вибір стилю та організації дистанційного формату навчання. При вирішенні цієї проблеми важливо усвідомлювати, що витрати часу та сил у майбутньому компенсуються скороченням часу, який викладач звичайно витрачає на виконання деяких видів навчального навантаження. 
Що стосується студентів, то для них завжди є спокуса не навчатися самостійно, а використовувати ресурси Інтернету. Це, перш за все, ускладнює об’єктивність оцінювання та можливість якісного контролю таких недоліків дистанційного навчання. Особливого значення ця проблема набуває під час підготовки до єдиного ліцензійного іспиту «Крок», адже відсутність повноцінного контролю з боку викладача потребує підвищення мотивації до навчання та самоконтролю з боку студентів. 
Підсумовуючи описані вище за і проти дистанційного навчання у медичному університеті, ми можемо констатувати, що дистанційна освіта у підготовці майбутніх лікарів має бути, але не як самостійна форма навчання. Особливо вибірковою вона повинна бути на клінічних кафедрах. Пандемії будуть виникати постійно, але навчання не повинне через це перериватися. Навіть дистанційне, воно має і може бути цікавим та ефективним. Ситуація, що складається у світі через COVID-19, примушує змінити наші погляди на традиційну медичну освіту, а також певні правила для того, щоб адаптуватися та продовжити непростий шлях викладання у вищій школі. При цьому слід пам’ятати, що базою підготовки студентів медичного університету під час вивчення клінічних дисциплін залишається методологія класичної (традиційної) медичної школи, невід’ємною складовою якої є постійна робота з хворими, проведення клінічних розборів, вивчення історій хвороб, обходи, які всі разом сприяють формуванню клінічного мислення майбутніх лікарів.
Конфлікт інтересів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів та власної фінансової зацікавленості при підготовці даної статті.
 
Отримано/Received 01.09.2021
Рецензовано/Revised 17.09.2021
Прийнято до друку/Accepted 23.09.2021

Список літератури

1. Андреев А.А., Солдаткин В.И. Дистанционное обучение и дистанционные образовательные технологии. Cloud of Science. 2013. № 1. URL:https://cyberleninka.ru/article/n/distantsionnoeobuchenie-i-distantsionnye-brazo-vatelnye-tehnologii.
2. Балан Л.А., Брайков А.В. Опыт внедрения дистанционных образовательных технологий в учебный процесс вуза по очной форме обучения. Научный альманах. 2016. № 2(16). C. 38-43.
3. Казаков В.Н., Климовицкий В.Г., Владзимирский A.В. Дистанционное обучение в медицине. Донецк: ООО «Норд», 2005.
4. Мельникова И.Ю., Романцов М.Г. Особенности медицинского образования и роль преподавателя вуза в образовательном процессе на современном. Международный журнал экспериментального образования. 2013. № 11(2). С. 47-52.
5. Fawns T., Jones D., Aitken G. Challenging assumptions about “moving online” in response to COVID-19, and some practical advice. MedEdPublish. 2020. 9(1). 83. doi: 10.15694/mep.2020.000083.1.
6. Arandjelovic A., Arandjelovic K., Dwyer K., shaw C. COVID-19: Considerations for Medical Education during a Pandemic. MedEdPublish. 2020. 9(1). 87. doi: 10.15694/mep.2020.000087.1.

Повернутися до номеру