Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.



СІМЕЙНІ ЛІКАРІ ТА ТЕРАПЕВТИ

НЕВРОЛОГИ, НЕЙРОХІРУРГИ, ЛІКАРІ ЗАГАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ

КАРДІОЛОГИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, РЕВМАТОЛОГИ, НЕВРОЛОГИ, ЕНДОКРИНОЛОГИ

СТОМАТОЛОГИ

ІНФЕКЦІОНІСТИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, ПЕДІАТРИ, ГАСТРОЕНТЕРОЛОГИ, ГЕПАТОЛОГИ

ТРАВМАТОЛОГИ

ОНКОЛОГИ, (ОНКО-ГЕМАТОЛОГИ, ХІМІОТЕРАПЕВТИ, МАМОЛОГИ, ОНКО-ХІРУРГИ)

ЕНДОКРИНОЛОГИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, ПЕДІАТРИ, КАРДІОЛОГИ ТА ІНШІ СПЕЦІАЛІСТИ

ПЕДІАТРИ ТА СІМЕЙНІ ЛІКАРІ

АНЕСТЕЗІОЛОГИ, ХІРУРГИ

"Actual Infectology" Том 6, №5, 2018

Back to issue

Моніторинг природних вогнищ туляремії в Південному регіоні України

Authors: Нехороших З.М., Єгорова О.О., Гайдаш О.М., Джуртубаєва Г.М., Пилипенко Н.В., Процишина Н.М., Ковбасюк О.В.
ДУ «Український науково-дослідний протичумний інститут ім. І.І. Мечникова МОЗ України»,м. Одеса, Україна

Categories: Infectious diseases

Sections: Medical forums

print version

Актуальність. Природні вогнища туляремії різної активності та різноманітних типів зареєстровані на всій території України. Поширення природних вогнищ в країні нерівномірне і залежить від різних кліматичних та екологічних факторів, що впливають на біоценотичні зв’язки між збудником туляремії та численними носіями і переносниками інфекції. Південний регіон має дуже сприятливі ландшафтно-географічні особливості (теплий клімат, лимани, пойми річок) для формування та функціонування природних вогнищ туляремії.

Вирішення актуальної проблеми туляремії в сучасних соціально-економічних умовах України є дуже складним у зв’язку з фінансовими труднощами, зміною характеру взаємодії зацікавлених служб та відсутністю профілактики інфекції.

У той же час моніторинг туляремії вкрай необхідний, тому що Francisella tularensis (F. tularensis) характеризується дуже високою вірулентністю, контагіозністю та віднесена до патогенів найвищого пріоритету (категорія А) і розглядається як потенційний агент біологічної зброї.

Висока екологічна пластичність, здатність до персистенції F. tularensis, тривале збереження збудника в зовнішньому середовищі, полігостальність, полівекторність, довготривале функціонування природних вогнищ туляремії, неоднозначна та непередбачувана їх епізоотична активність можуть зумовити епідускладнення різного масштабу — від спорадичних випадків до групових захворювань.

Мета: визначити епізоотичний потенціал та фактори активізації природних вогнищ туляремії на півдні України (зона степу).

Матеріали та методи. При дослідженні польового матеріалу (дрібних ссавців, кліщів, пелеток хижих птахів), зібраного в біотопах Одеської та Херсонської областей за період з 2015 по 2017 р., з метою виявлення туляремійної інфекції застосовували еколого-зоологічні, бактеріологічні, біологічні, імунолюмінесцентні, серологічні (РПГА, РНГА, РНАт), а також молекулярно-біологічні методи: ПЛР — для виявлення ДНК F. tularensis, MLVA (Multilocus VNTR Analysis) — для генотипування індивідуальних штамів збудника туляремії.

Відлов дрібних ссавців 11 видів (516 екз.) проводили за допомогою пасток Геро, відстань між пастками — близько 5 м. Іксодових кліщів 6 видів (11 839 екз.) збирали методом «на прапор» та «на собі», а також з великої рогатої худоби. Збір пелеток хижих птахів (479 екз., що містили залишки 1060 дрібних ссавців) проводили в місцях денних скупчень сови вухатої (Asio otus) в зимовий період року.

Результати. В ХХ столітті на півдні України були виявлені численні природні вогнища туляремії, але найбільш вивчені з них о. Бірючий (Херсонська область, Генічеський район) та дельта Дунаю (Одеська область, Кілійський район).

В 1997–1998 роках в Одеській та Миколаївській областях був зареєстрований один з найбільших в Україні спалахів туляремії серед людей, коли захворіло 100 осіб. При цьому джерелом інфекції були дрібні ссавці фонових видів — миша лісова (Sylvaemus sylvaticu) та польова (Apodemus agrarius), а також зайці сірі (Lepus europaeus). За період з 1993 по 1999 р. на півдні України, в тому числі під час спалаху туляремії серед людей, було ізольовано 17 штамів F.tularensis holarctica з різних джерел (зайці, гризуни, кліщі, вода).

При вивченні генотипових властивостей зазначених природних ізолятів ідентифіковано 9 генотипів високовірулентних штамів F. tularensis. Важливим є факт, що унікальний генотип А22/5 штаму F. tularensis, який виділений від миші хатньої (Mus musculus) під час спалаху туляремії в Одеській області (1998 р.), характеризувався особливим подвійним набором алелей в VNTR-локусах FT-M3 (26 і 14 повторів) та FT-M6 (7 і 4 повтори), що може свідчити про інфікування дрібного ссавця двома штамами з різними генотипами.

Серологічне дослідження польового матеріалу (2000–2003 рр.) від носіїв та переносників виявило позитивні результати, що свідчило про довготривале функціонування природного вогнища туляремії на о. Бірючий, на якому періодично виникали епізоотії серед дрібних ссавців та спорадичні випадки туляремії серед людей. 

Останніми роками (2015–2017) на основі проведених еколого-епізоотичних та мікробіологічних досліджень встановлена циркуляція F. tularensis серед окремих видів дрібних ссавців — миші лісової (Sylvaemus sylvaticus) та іксодових кліщів (Dermacentor marginatus, Rhipicephalus rossicus). При серологічному дослідженні пелеток хижих птахів антиген до збудника туляремії виявлено в кісткових залишках 4 видів дрібних ссавців: миші лісової (Sylvaemus sylvaticus), миші жовтогорлої (Sylvaemus tauricus), миші курганцевої (Mus spicilegus), полівки лучної (Microtus levis).

Слід зазначити, що для півдня України більшість вищенаведених видів є фоновими та чисельними, що створює передумови для постійного функціонування природних вогнищ туляремії. Однак останніми роками через значну трансформацію ландшафту сухостепової зони створені екологічні коридори для типово-лісових видів, і в Одеській області частіше реєструються нові види дрібних ссавців, зокрема миша жовтогорла (Sylvaemus tauricus). При цьому в деяких біотопах зазначений вид стає домінантним, активно включається в епізоотичний процес при туляремійній інфекції, що підтверджують позитивні результати лабораторних досліджень.

В природних вогнищах туляремії в зоні степу (Одеська область, Саратський район) за 2016–2017 роки виділено 13 природних ізолятів від кліщів (10) та дрібних ссавців фонових видів (3), які були ідентифіковані та віднесені до підвиду F. tularensis holarctica.

Відомо, що ізоляція збудника туляремії від дрібних ссавців, особливо фонових видів, свідчить про функціонування активних природних вогнищ туляремії, які можуть представляти епізоотичну та епідемічну небезпеку і призвести до епідускладнень. Важливим є факт, що нові штами F. tularensis, які ізольовані на півдні України від дрібних ссавців, характеризувались in vitro та in vivo дуже високою вірулентністю. Вважаємо, що ізоляція значної кількості високовірулентних природних ізолятів F. tularensis від дрібних ссавців свідчить про функціонування в Саратському районі Одеської області активного природного вогнища туляремії, що підвищує ризик інфікування населення.

При проведенні молекулярного генотипування ізольованих штамів F. tularensis за чотирма VNTR-локусами: FT-M3, FT-M6, FT-M19, FT-M20 — визначали алельні варіації зазначених локусів, їх молекулярну вагу та кількість повторів. На основі MLVA в 2016 році виявлені нові генотипи А211, А111, А161 3 штамів F. tularensis holarctica, що ізольовані від дрібних ссавців (миша лісова), та в 2017 році генотип С111 від кліщів, циркуляцію яких раніше не реєстрували на території жодного регіону України.

Інші природні ізоляти, які були ідентичними за своїм молекулярно-генетичним профілем, об’єднані в один штам та віднесені до одного генотипу — С131, який циркулював з 2002 року лише на території Чернігівської області, а в 2017 році вперше був виявлений в Одеській області.

Слід зазначити, що в попередні роки різні генотипи групи А штамів F. tularensis циркулювали на півдні України як в міжепідемічний період, так і на фоні епідускладнень, в тому числі під час спалаху туляремії в 1998 році.

На сьогодні в Україні реєструється спорадична захворюваність на туляремію, при якій спостерігається виражений поліморфізм клінічних проявів, що ускладнює вірогідність діагнозу. У зв’язку з цим у кожному конкретному випадку захворювання необхідно проводити комплексну діагностику з урахуванням даних епіданамнезу та результатів лабораторного обстеження. Відомо, що туляремія в низці випадків проявляється атиповими формами і маскується під іншими діагнозами. Зареєстрована захворюваність на туляремію значно нижча, ніж справжня, і залежить від рівня та якості специфічної діагностики. Але на сьогодні в країні не виробляють вітчизняні препарати для діагностики туляремії, а вакцини для її профілактики відсутні, що є вкрай загрозливим фактором і потребує дієвого та термінового вирішення.

Відомо, що природні вогнища туляремії становлять собою стійкі паразитарні системи і характеризуються тривалим функціонуванням та циклічним проявом активності. Серед причин активізації довгоіснуючих та виникнення нових природних вогнищ туляремії розглядається можливість зміни молекулярно-біологічних властивостей збудника і його хазяїв, непередбачувані мутаційні та мікроеволюційні процеси в біоценозах.

Важливим фактором активізації природних вогнищ туляремії в зоні степу є бойові дії на сході України, у зв’язку з чим конкретні території втратили сільськогосподарське значення, що обумовило значне збільшення чисельності дрібних ссавців через відсутність дератизації та механічної обробки земель. Зазначена ситуація створює значні ризики для особового складу військових сил України та місцевого населення, що обумовлює необхідність особливої уваги до біобезпеки на цих територіях.

Таким чином, проведені комплексні дослідження виявили значне поширення туляремійної інфекції серед тварин та людей на території південного регіону України. Встановлено активізацію та розширення території природного вогнища туляремії з циркуляцією 4 нових генотипів (А211, А111, А161, С111) штамів F.tularensis в зоні степу (Одеська область, Саратський район). Підтверджено стійкість та тривале функціонування природних вогнищ туляремії о. Бірючий (Херсонська область) та дельти Дунаю (Одеська область).

Вважаємо, що підвищення активності природних вогнищ туляремії потребує оцінки та прогнозування епідпотенціалу зареєстрованих та потенційних ензоотичних територій з метою запобігання розвитку епідускладнень.

Висновки. Наявність активних вогнищ туляремії свідчить про те, що південний регіон України є територією з високим епізоотичним та епідемічним ризиком з інфекції, що обумовлює необхідність проведення молекулярно-епідеміологічного моніторингу, особливо на фоні відсутності профілактичних заходів, насамперед вакцинації та ревакцинації груп епідризику.

Особливого значення набуває активізація досліджень із своєчасної та вірогідної діагностики туляремії з використанням сучасних молекулярно-генетичних методів та організація виробництва вітчизняних діагностичних та профілактичних препаратів.

Вкрай необхідно підвищити інформованість населення відносно ризику зараження збудником туляремії на ензоотичних територіях. На основі результатів проведених досліджень розроблено комплекс науково обґрунтованих рекомендацій з удосконалення системи профілактики туляремії.



Back to issue