Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

Газета «Новости медицины и фармации» Аллергология и пульмонология (380) 2011 (тематический номер)

Вернуться к номеру

Імунодіагностичний алгоритм алергічної форми ангіоневротичного набряку у пацієнтів з харчовою алергією

Авторы: Д.І. Заболотний, О.Ф. Мельников, Л.В. Забродська, М.Б. Тімченко Центр алергічних захворювань верхніх дихальних шляхів ДУ «Інститут отоларингології ім. проф. О.С. Коломійченко АМНУ»

Версия для печати


Резюме

Алергічний ангіоневротичний набряк (АН, набряк Квінке) є досить поширеним проявом харчової алергії. Вважається, що він зустрічається хоча б раз у житті у 15–25 % населення. Захворювання суттєво впливає на якість життя хворих і може загрожувати життю [1, 2].

Алергічний ангіоневротичний набряк (ААН) викликається різними алергенами, що взаємодіють із відповідними антитілами або сенсибілізованими лімфоцитами та призводять також до набряку тканин. Характерними рисами ААН є наявність специфічних алергічних антитіл у сироватці крові, позитивні шкірні тести з алергенами (харчовими, пилковими, побутовими) та позитивний алергологічний анамнез.

Головну роль у патогенезі ААН відіграють медіатори, що виділяються при дегрануляції тучних клітин і базофілів крові. Вони впливають на розширення судин, вазодилатацію, свербіж шкіри.

Серед імунологічних механізмів формування ангіоневротичного набряку найпоширенішою є реакція І типу гіперчутливості, за якої антиген зв’язується з антитілами класу IgE (рідше IgG), утворені комплекси приєднуються до рецептора для Fc-фрагмента імуноглобуліну, розташованого на поверхні тучних клітин і базофілів. Така взаємодія призводить до виділення цими клітинами біологічно активних сполук, серед яких найбільш суттєву роль в утворенні АН відіграє гістамін. Іншими медіаторами є кініни, простагландини, лейкотрієни, хемотаксичні фактори гранулоцитів. Подібні медіатори підсилюють проникність судин, скорочення гладких м’язів, порушення рухливості лейкоцитів і виділення біологічно активних речовин клітинами інших типів [6].

З метою диференційної діагностики спадкового ангіоневротичного набряку (САН) і алергічного ангіоневротичного набряку здавалось доцільним проведення дослідження з використанням імунологічних підходів у пацієнтів, які мають в анамнезі випадки рецидивуючих ангіоневротичних набряків.

Актуальність даної роботи також зумовлена необхідністю швидкого ви­значення АН як необхідної умови ефективної терапії, що потребує створення методів ідентифікації виду АН, розробки диференційних критеріїв діагностики.

Існують змішані форми ангіоневротичного набряку, тому при дослідженні харчової алергії слід пам’ятати про це і проводити диференційну діагностику спадкової та алергічної форм ангіоневротичного набряку.

Розвиток харчової алергії, у тому числі у вигляді ангіоневротичного набряку, проходить не тільки за негайним типом алергічної реакції, а й за повільним типом, про який на сьогодні мало інформації.

Шкірні проби з алергенами залишаються простим методом діагностики алергії, однак їх специфічність є недостатньою і вони не завжди можуть бути використані [3, 4].

Основою для проведення диференційної діагностики є поява нових діагностичних приладів, реактивів і тестів, у тому числі IgE- та IgG-тести для дослідження нейтрофілів, визначення «алергійних» цитокінів, що дозволяє диференціювати різні типи харчової алергії [5].

Метою дослідження було: розробити диференційно-діагностичні підходи для виявлення алергічної форми ангіоневротичного набряку при харчовій алергії.

Були використані клінічні, алергологічні, імунологічні методи дослідження.

Клініко-лабораторні методи:

— загальний аналіз крові за формулою;

— загальний аналіз сечі;

— біохімічний аналіз крові;

— аналізи крові на RW, ВІЛ;

— IgE загальний і специфічний, IgG4 специфічний до харчових алергенів;

— аналіз калу (копрограма, бактеріологічне і паразитологічне дослідження калу);

— бактеріологічне дослідження зі слизових оболонок ротоглотки, носа;

— паразитологічне обстеження in vitro (Helicobacter pylori, токсокароз, аскаридоз, лямбліоз, стронгілоїдоз, ехінококоз, опісторхоз, трихінельоз).

Алергологічне обстеження:

— збір алергологічного анамнезу;

— алерготестування за допомогою шкірного тесту уколом (прак-тесту) з харчовими, побутовими, пилковими, грибковими алергенами.

Імунологічне обстеження:

— визначення рівня С4-компонента комплементу;

— вміст Т- і В-лімфоцитів, природних кілерів;

— визначення функціональної активності Т-лімфоцитів;

— визначення рівня цитолітичної активності клітин крові;

— визначення фагоцитарної активності клітин крові;

— визначення вмісту імуноглобулінів класів М, A, E, G4;

— визначення вмісту ЦІК у крові.

Клініко-алергологічне обстеження

Клінічно обстежено 207 хворих, які мали в анамнезі рецидивуючі набряки як реакція на харчові продукти й відповідали критеріям включення у дослідження. Вік хворих коливався від 22 до 50 років, донорів — від 17 до 45.

Критерії включення пацієнтів у дослідження:

а) рецидивуючі набряки різних частин тіла або шкірні прояви у вигляді кропив’янки;

б) анамнез захворювання більше ніж 2 роки;

в) відсутність психічних, онкологічних та інших хронічних захворювань у стадії декомпенсації;

г) інформована згода на участь у дослідженні.

Анамнестичні дані

Частина хворих з основної групи (207 пацієнтів) мали певну симптоматику, що дозволила виділити їх в окрему групу (група А — 43 пацієнти). Хворі скаржилися на локальні набряки, що частіше спостерігалися в місцях із пухкою клітковиною (повіки, губи, мошонка) і на слизових оболонках, але могли розвиватися на тулубі та кінцівках.

При огляді хворих групи А виявляли набряк, що поширювався на весь шар дерми, призводив до формування великого, блідого, щільного інфільтрату, що був незмінним при натискуванні. Ці пацієнти відмічали зв’язок набряку з травмою, стресом, ГРВІ, менструацією, укусами комах, стоматологічними маніпуляціями або хірургічними втручаннями (табл. 1).

Як видно з даних табл. 1, серед тригерних факторів у хворих групи А провідне місце посідала травма побутова (79,07 %) або хірургічна (72,09 %). Але й роль інших провокуючих факторів не можна недооцінювати, що потребує, на нашу думку, дуже ретельного збору анамнезу хвороби при підозрі на рецидивуючий ангіоневротичний набряк.

Інтенсивність механічної травми, яка була найчастішим провокуючим фактором у групі А, була різною — від легкого здавлювання одягом або легкого удару до перелому кістки. При набряку обличчя або гортані найбільш частою провокуючою травмою були лікувальні маніпуляції в порожнині рота, особливо екстракція зубів.

Інші пацієнти, які брали участь у дослідженні (група Б, n = 164), провокуючими факторами у розвитку набряку вважали вплив різноманітних алергенів (харчових, побутових, пилкових), лікарських засобів, хімічних речовин тощо.

Набряк у пацієнтів групи А виникав на будь-якій ділянці шкіри або слизових оболонок. При зовнішній локалізації набряк характеризувався блідим забарвленням, був чітко відмежований від здорової шкіри, не супроводжувався свербінням, розвивався протягом 4–6 годин і зберігався, як правило, протягом 24–72 год. Набряки на тулубі були різноманітних розмірів — від незначних (3–4 см у діаметрі) до зливних, що займають груди, спину, сідниці, піхву. Майже в половини хворих на шкірі під час набряку відмічались бліді висипи за типом кільцеподібної еритеми. Набряк у ділянці обличчя та шиї часто поширювався на слизову оболонку дихальних шляхів, і тоді виникало утруднення ковтання, дихання, хриплість голосу, тяжке дихання аж до асфіксії. Іноді абдомінальний набряк має характер кольок або навіть симптомів кишкової непрохідності.

Виділена група пацієнтів скаржилась на біль у животі, нудоту та блювання, що були зумовлені набряком кишкової стінки (абдомінальний синдром).

Ми простежили розподіл переважаючої локалізації набряків серед хворих групи А (рис. 1).

У групі Б спостерігалось інше співвідношення локалізації набряків порівняно з хворими групи А (рис. 2).

Згідно з нашими спостереженнями, переважним місцем розвитку набряків у пацієнтів групи А є кінцівки та обличчя, тоді як небезпечні для життя ураження шиї та гортані зустрічаються лише у 7 % випадків. У хворих групи Б набряки гортані, шиї є превалюючими серед набряків іншої локалізації і становлять 60,8 % всіх випадків.

Дані про початок захворювання, тобто визначення віку, коли набряки почали з’являтися вперше у хворих груп А та Б, відображені в табл. 2.

Можна побачити, що у хворих групи А перші епізоди рецидивуючих набряків відзначались переважно в дитинстві або в молодому віці. У більшості хворих (51 %) захворювання проявилось у віці до 10 років, його початок після 30 років спостерігався дуже рідко.

З даних, наведених у табл. 2, видно, що в більшості хворих (58,14 %) групи А захворювання проявилось у віці до 9 років, його початок після 30 років спостерігався дуже рідко. Переважна більшість хворих групи Б (70,73 %) початок набряків відмічають у зрілому віці: від 20 до 40 років, і навпаки, початок набряків у віці до 10 років відмічали лише в 1,22 % хворих.

Частота набряків протягом року, що відображає ступінь тяжкості захворювання у пацієнтів групи А, наведена в табл. 3.

Інтервали між загостреннями в кожного хворого були індивідуальними: у деяких хворих набряки виникали тільки після значної травми, в інших загострення проявляються кожні 9–14 днів незалежно від зовнішнього впливу протягом багатьох років. У 81,39 % пацієнтів групи А набряки мали безперервно-рецидивуючий і прогресуючий характер. Пацієнти групи Б не відмічають періодичності у виникненні набряків і іх провісників. Набряки виникають раптово, супроводжуються кропив’янкою (71,71 %) і свербінням шкіри. 82 пацієнти (50 %) групи Б загострення захворювання пов’язували з провокуючою дією алергену.

У хворих групи А відмічались провісники набряку. У 30 % — це висипка eritema marginali, слабкість, нудота. Провісники виникали незалежно від локалізації й поширення набряку. З появою набряку висипка, як правило, зникала. Еritema marginalis клінічно відрізняється від алергічної кропив’янки і не супрово­джується свербінням шкіри (рис. 5).

Порівняно з хворими групи Б пацієнти групи А мали більш повільний розвиток набряку — протягом 4–6 годин, іноді довше. Набряк у пацієнтів групи А був блідий, мав чіткі межі, дуже щільний, не залишав ямки при натискуванні, не супроводжувався свербінням. Температура тіла залишалася без змін. Частота виникнення захворювання в жінок і чоловіків однакова.

Крім скарг, пов’язаних з АН, деякі пацієнти з 207, включених у дослідження, мали скарги, обумовлені супутніми захворюваннями: на головний біль скаржилися 134 (64,73 %) пацієнти; 35 (16,91 %) хворих скаржились на біль в епігастрії; 16 (7,73 %) мали запори; біль у ділянці серця різноманітного характеру — 6 (2,89 %). Всі пацієнти відмічали в себе прояви астенічного синдрому: слабкість, втому, зниження ефективності фізичної й розумової праці.

Загальний стан хворих був задовільним у 74 % випадків, середньої тяжкості — у 23 % випадків; тяжкий стан був у 3 % пацієнтів.

Харчовий анамнез дозволяв визначити заборонені види продуктів, що закономірно викликали як абдомінальний больовий синдром, так і набряки, не пов’язані з системою травлення.

Дослідження за візуальною аналоговою шкалою

Дослідження симптомів при виникненні загострень у пацієнтів групи А та групи Б не менше ніж середнього ступеня тяжкості зі шкірними та/або абдомінальними проявами оцінювали за допомогою візуальної аналогової шкали (VAS) в динаміці.

Отримані дані наведені на рис. 6 та 7.

У пацієнтів групи А на початку загострення у першу чергу, протягом 2–4 годин, розвивався та досягав значної сили біль у животі та набряки шкіри. Пізніше, через 4–8 годин від початку набряку, набували розвитку відчуття болю у шкірі та нудоти, рідше — з блювотою, діареєю, відрижкою. Стабілізацію симптомів відмічали через 14–18 годин, після чого починалося поступове покращення самопочуття. Через 1–1,5 доби (24–36 годин) від початку загострення зменшувались больові симптоми з боку шкіри й черевної порожнини, а відчуття нудоти, блювота, діарея, відрижка переставали реєструватися пацієнтами. Через 48 годин від початку спостережень у більшості хворих зберігалися лише незначні симптоми з боку системи травлення.

У пацієнтів групи Б спостерігався більш швидкий, ніж у пацієнтів групи А, розвиток симптомів загострення, що чітко проявлялось за даними VAS. Свербіж шкіри (у симетричних ділянках тіла) з’являвся протягом кількох хвилин і негайно досягав максимального ступеня вираженості. Дещо пізніше, приблизно через 1 годину, найбільшої сили досягав й набряк шкіри в уражених ділянках. Після 2-ї години від початку загострення дані симптоми починали зменшуватись; через 8–10 годин набряк зникав остаточно, тоді як свербіж шкіри міг зберігатися до 12–18 годин. Біль шкіри і симптоми з боку системи травлення не були характерними для пацієнтів групи Б. У 67 пацієнтів зі 164 набряк локалізувався в ділянці губ, повік, статевих органів. Зона набряку була м’якою на дотик, від блідо-рожевого до червоного кольору, із зоною еритеми, що зникала при натисканні. В 11 пацієнтів групи Б розвиток набряку супроводжувався підвищенням температури тіла і суглобовим синдромом.

Пацієнтам із підозрою на САН роз’яснювали, що в них запідозрене тяжке й рідкісне генетично обумовлене захворювання, що характеризується повторними загостреннями у вигляді нападів. Вони проявляються набряками різних частин тіла, зазвичай рук, стоп, обличчя, верхніх дихальних шляхів та органів черевної порожнини, що проходять самостійно, але можуть супроводжуватись загрозливим для життя набряком гортані.

Труднощі диференційного діагнозу форм АН пов’язані з тим, що більшість його найбільш яскравих клінічних проявів — набряк у ділянці голови, шиї, верхніх дихальних шляхів, кінцівок та інші — є спільними та клінічно не відрізняються.

У пацієнтів групи А (n = 43) за даними анамнезу та клінічного обстеження був запідозрений спадковий ангіоневротичний набряк.

У пацієнтів групи Б (n = 164) запідозрили алергічний АН, при якому характерним був свербіж шкіри, симетричність ураження, а набряк був м’яким, рожевим і блідим при натискуванні. В анамнезі у цієї групи пацієнтів були часті епізоди кропив’янки (71,71 %), набряк швидко проходив при прийомі протиалергічних засобів (антигістамінних препаратів і кортикостероїдів (95 %)). Загальний аналіз крові супроводжувався еозинофілією (у 58 % обстежених групи Б).

Алергологічне обстеження

Проведені дослідження алерготестування з харчовими алергенами дозволили встановити сенсибілізацію до окремих харчових продуктів (табл. 4).

З наведених у табл. 4 даних видно, що найбільш частими алергенами, які провокують набряк Квінке, є молоко, яйця, томат, лимон, курка.

Слід підкреслити, що при харчовій алергії, яка проявлялася кропив’янкою, відмічалось перехресне реагування на декілька харчових алергенів, тоді як розвиток набряку Квінке відмічався при вживанні одного-двох продуктів харчування.

Імунодіагностика при харчовій алергії у вигляді набряку Квінке

Обстежені хворі на харчову алергію, які відповідали критеріям включення у дослідження (n = 207). Крім хворих із харчовою алергією була обстежена група з 30 практично здорових донорів.

Визначення вмісту С4-компонента комплементу в сироватці крові хворих із рецидивуючими набряками

Визначення вмісту С4-компоненту комплементу в сироватці крові хворих із рецидивуючими набряками було проведено всім хворим, які були включені у дослідження (n = 207), та 30 здоровим особам контрольної групи з метою диференційної діагностики. Пацієнти, яких раніше було віднесено до групи А (n = 43), мали середнє значення вмісту С4-компонента комплементу 0,046 мг/мл, при межах коливань 0,01–0,09 мг/мл. В групі Б (164 пацієнти) середнє значення вмісту С4-компонента комплементу становило 0,18 мг/мл (межі коливань — 0,1–0,39 мг/мл). В осіб контрольної групи (n = 30) показники С4 мали середні значення 0,21 мг/мл при межах коливань 0,15–0,32 мг/мл.

Отримані дані наведені на рис. 8.

Таким чином, показники вмісту С4-компонента комплементу у хворих групи А відрізнялись від показників групи контролю в 4 рази, в групі Б цей показник вірогідно від норми не відрізнявся.

Визначення вмісту С1-інгібітору в сироватці крові хворих із рецидивуючими набряками

Визначення вмісту С1-інгібітору в сироватці крові було проведено всім 207 хворим із рецидивуючими набряками, залученим в дослідження, з метою диференційної діагностики між спадковою й алергічною формами ангіоневротичного набряку.

При аналізі показників вмісту С1-інгібітору в сироватці крові пацієнтів групи А було розподілено на дві підгрупи: А1 та А2. До групи А1 увійшли 36 осіб, до А2 ввійшло 7 пацієнтів. Пацієнти групи А1 мали вірогідно низькі показники як умісту С4-компонента комплементу (0,047 мг/мл), так і вмісту С1-інгібітору — 22,94 %, що нижче від показників у групі контролю в 4,5–5 разів. Пацієнти групи А2 при знижених показниках вмісту С4-компонента комплементу (0,045 мг/мл) відрізнялись вірогідно високим вмістом С1-інгібітору (279,398 %), який у 2,4 раза перевищував такий показник у групі контролю і в 12 разів — у пацієнтів групи А1. Аналіз індивідуальних показників хворих групи А2 показав, що 2 пацієнти мали дуже високий вміст С1-інгібітору (868,57 і 502,85 %). Ці пацієнти були родичами — батько і син.

Вміст С1-інгібітору в групі Б (n = 164) вірогідно не відрізнявся від показників здорових осіб контрольної групи (n = 30).

Дані про кількісний склад С1-інгібітору і С4-компонента комплементу наведені в табл. 5.

Визначення активності С1-інгібітору у сироватці крові хворих на рецидивуючі набряки

Було проведено визначення функціональної активності С1-інгібітора у 207 хворих із рецидивуючими набряками та 30 здорових осіб контрольної групи.

При визначенні активності С1-інгібітору хворі групи А1 (n = 29) та хворі групи А2 (n = 7) мали вірогідно нижчі показники порівняно з групою конт­ролю (n = 30) та групою Б (n = 164). Середнє значення активності С1-інгібітору в групі А1 склало 18,34 % (межі коливань — 0,01–39,5 %), в групі А2 — 3,19 % (межі коливань — 0,01–6,3 %). В групі Б значення цього показника становило 101,63 % (межі коливань — 15–155 %) і вірогідно не відрізнялось від показників у контрольній групі (середнє значення — 117 %, межі коливань — 62–166 %). Слід зауважити, що, хоча показники функціональної активності С1-інгібітору в обох групах — А1 та А2 були вірогідно нижчими від контрольних показників та показників у групі Б, між собою вони теж вірогідно відрізнялись, у групі А1 вони були в 5 разів вищими, ніж у групі А2.

Таким чином, визначення функціональної активності С1-інгібітору є важливим для оцінки стану хворих із різними формами ангіоневротичного набряку.

Визначення вмісту IgE у сироватці крові хворих із рецидивуючими набряками

Дослідження в сироватці крові хворих на ангіоневротичний набряк рівня загального IgE є важливим критерієм диференційної діагностики між спадковим та алергічним АН. На основі даних літературних джерел верхньою межею активності загального IgE було обрано 100 мг/мл.

При аналізі показників рівня загального IgE в сироватці крові пацієнти групи А1 розподілились на дві підгрупи: А1-1 (показник у межах норми — 32,54 мг/мл) та А1-2 (середнє значення вмісту IgE вірогідно перевищувало показники контрольної групи й показники групи А1-1 і становило в середньому 384,85 мг/мл).

У групі Б значення показника IgE теж виявилися неоднорідними, що спонукало нас розділити цю групу на дві підгрупи — Б1 та Б2. У підгрупі Б1 значення IgE вірогідно перевищували показники норми і становили 249,88 мг/мл. У групі Б2 значення IgE не виходили за межі нормальних коливань і становили в середньо­му 32,71 мг/мл.

Дані про кількісний склад IgE в сироватці крові хворих на ангіоневротичний набряк подані в табл. 6.

У хворих групи А1-2 знижені показники вмісту С4-компоненту комплементу, вмісту та активності С1-інгібітору свідчили про наявність спадкового ангіоневротичного набряку І типу. Але надвисокі показники рівня загального IgE в сироватці крові свідчили про наявність алергічного компоненту.

Нами запропоновано виділити змішану форму ангіоневротичного набряку, що має ознаки як спадкового, так і алергічного ангіоневротичного набряку: Пат. u 2007 14211 Україна, МПК (2006) G01N 33/48. Спосіб діагностики ангіоневротичного набряку змішаної форми / Мельников О.Ф., Заболот- ний Д.І., Забродська Л.В.; заявник і власник патенту Державна Установа «Інститут отоларингології ім. проф. О.С. Коломійченка АМН України». — № 31513; заявл. 10.04.2008; опубл. 10.04.2008, Бюл. № 7, 2008 р.

Таким чином, після проведення імунологічних досліджень обстежені хворі з рецидивуючими ангіоневротичними набряками розподілені на 5 груп.

1. Група А1-1 (n = 29) — характеризується зниженим вмістом С4-компонента комплементу і С1-інгібітору; зниженим показником функціональної активності С1-інгібітору. Вміст IgE у межах норми. За результатами досліджень встановлено діагноз — «спадковий ангіоневротичний набряк І типу».

2. Група А1-2 (n = 7) — знижений вміст С4-компонента комплементу і С1-інгібітору; показник функціональної активності С1-інгібітору естерази знижений. Вміст IgE різко підвищений. За результатами досліджень встановлено діагноз «змішана форма спадкового ангіоневротичного набряку».

3. Група А2 (n = 7) — знижений уміст С4-компонента комплементу, вміст С1-інгібітору в межах норми або в декілька разів перевищує норму; показник функціональної активності С1-інгібітору знижений; вміст IgE у межах норми. За результатами досліджень встановлено діагноз «спадковий ангіоневротичний набряк ІІ типу».

4. Група Б1 (n = 82) — вміст С4-компонента комплементу і С1-інгібітору в межах норми. Показник функціональної активності С1-інгібітору в нормі. Вміст IgE підвищено. За результатами дослі­джень встановлено діагноз «алергічний ангіоневротичний набряк».

5. Група Б2 (n = 82) — всі досліджувані показники — у межах норми. Пацієнти цієї групи вибувають із подальшого дослідження, тому що нормальні показники вмісту С4-компонента комплементу і С1-інгібітору, нормальні показники активності С1-інгібітору і показники загального IgE, які не перевищують норму, дозволяють констатувати, що в цих пацієнтів захворювання не належить ні до спадкового, ні до алергічного ангіоневротичного набряку. Подальше обстеження цих пацієнтів виходить за межі даної роботи.

Дослідження вмісту специфічних IgE в сироватці крові хворих з харчовою алергією

У зв’язку з необхідністю вдосконалення діагностики алергічної форми ангіоневротичного набряку у хворих із харчовою алергією нами був досліджений рівень специфічних IgE в сироватці крові осіб із набряком Квінке і кропив’янкою та донорів контрольної групи. Вміст специфічних IgE-антитіл виявляли за допомогою методу ІФА до харчових алергенів, панель яких визначалась на підставі попередньо проведених скарифікаційних проб. Статистичний аналіз даних здійснювали із застосуванням методу γ кутового перетворення Фішера [1].

У роботі використана сироватка крові 82 хворих із набряком Квінке харчового ґенезу і 9 пацієнтів з кропив’янкою. У цілому було проаналізовано 91 вимірювання, результати яких у всіх пробах виявились позитивними і таким чином повністю збіглися з результатами шкірних проб. При цьому в групі хворих із набряком Квінке в 80 вимірюваннях рівень IgE-антитіл був високий та дуже високий.

Визначення специфічних IgE-антитіл до харчових алергенів у сироватці крові хворих із харчовою алергією здійснювали методами імуноферментного аналізу (ІФА) та непрямої дегрануляції тучних клітин.

Застосування обох методів було здійснено у 207 зразках. У 165 з них результати, отримані обома методами, збіглися, що становило 75,5 % випадків. Метод ІФА виявився більш чутливим.

Таким чином, діагноз ангіоневротичного набряку на харчові алергени було встановлено у 82 пацієнтів.

У групі хворих із харчовою алергією без набряку Квінке було 9 хворих, сироватку яких тестували в цілому в 30 вимірюваннях, результати 93,3 % яких виявились позитивними, збігаючись з результатами шкірних проб. Високий та дуже високий рівень специфічних до харчових алергенів IgE був у 40 % проб, що вірогідно менше порівняно з цим показником у хворих із набряком Квінке.

Таким чином показано, що при набряку Квінке харчової етіології високий рівень специфічних антитіл класу Е спостерігається частіше, ніж у хворих з харчовою алергією без проявів ангіоневротичного набряку [8].

Концентрація імуноглобуліну підкласу G4 у сироватці крові хворих із харчовою алергією у вигляді набряку Квінке

Застосовували методику визначення імуноглобуліну підкласу G4 за допомогою методу радіальної імунодифузії за Mancini [9] та реактивів російського виробництва (ГНЦ «Інститут імунології», Москва).

Проведені дослідження показали, що у хворих із харчовою алергією у вигляді набряку Квінке (n = 207) вміст підкласу імуноглобуліну G4 у хворих з алергією був вірогідно більш високим, ніж у групі контролю (табл. 7).

Отримані дані підтверджують думку на можливу роль підкласів IgG у реалізації алергічних реакцій [8].

Рівень ЦІК у сироватці крові хворих з харчовою алергією

У проведених дослідженнях була використана сироватка крові 36 хворих з ангіоневротичним набряком харчового генезу та 16 осіб контрольної групи. Ви­вчали кількісні показники циркулюючих імунних комплексів (ЦІК) за методом Ю.А. Гриневич, А.Н. Алферова [12].

Отримані результати наведені в табл. 8.

У хворих на ангіоневротичний набряк харчового генезу кількісні показники ЦІК у сироватці крові вірогідно вищі порівняно з такими в осіб контрольної групи.

Визначення особливостей лейкоцитарного складу крові хворих із харчовою алергією

Досліджено лейкоцитарний склад крові у 207 хворих на ангіоневротичний набряк харчового генезу і 30 практично здорових донорів. Визначення загального вмісту лейкоцитів крові проводили пробірочним методом із підрахунком лейкоцитарної формули під світловим мікроскопом на мазках, забарвлених за Паппенгеймом [1] з урахуванням кількості великих грануловмісних лімфоцитів (ВГЛ). Статистичну обробку одержаних даних проведено з використанням непараметричних критеріїв U Манна — Уїтні та l Колмогорова — Смирнова за допомогою пакету програм для статистичної обробки біометричних даних WinPEPI. Дані наведені в табл. 9 та 10.

У хворих на ангіоневротичний набряк харчового генезу порівняно з особами контрольної групи в середньому виявлено зменшення в крові відносної кількості ВГЛ. Крім того, за формою розподілу показників відносного вмісту лімфоцитів серед пацієнтів з ангіоневротичним набряком харчового генезу спостерігається суттєве зростання частоти виявлення хворих із більш високим вмістом цих клітин.

Аналіз отриманих результатів

У створенні послідовності встановлення діагнозу ангіоневротичного набряку харчового ґенезу, тобто діагностичного алгоритму, вирішальну роль відіграє збір анамнезу та скарг хворого. Однією із провідних ознак алергічного характеру набряку є його швидке виникнення, пов’язане з вживанням у раціоні продуктів, до яких у хворого є сенсибілізація. Другим клінічним спостереженням є досить швидкий перебіг набряку, що триває від 1 до 20 годин та швидко зменшується при застосуванні антигістамінних препаратів та кортикостероїдів. Проведення шкірних тестів із харчовими алергенами значно полегшує виявлення алергену та встановлення більш точного діагнозу. Наявність так званої змішаної форми ангіоневротичного набряку потребує проведення деяких імунодіагностичних підходів (Мельников О.Ф., Заболотний Д.І., Забродська Л.В. Спосіб діагностики ангіоневротичного набряку змішанної форми: Патент на корисну модель. — 10.04.2008. — № 31513).

Головними з них є визначення рівня загального IgE та С4-компонента комплементу та специфічних IgE методом ІФА до алергенів, що було визначено при проведенні шкірних тестів. Високий рівень загального IgE та зниження С4-компонента дає підставу запідозрити наявність змішаної форми та необхідність подальшого більш детального обстеження хворих. Інші тести можна віднести до допоміжних (визначення підкласу G4, кількості еозинофілів, рівня ЦІК). Узагальнені показники наведені в табл. 11.

Висновки

1. Діагностика харчової алергії у хворих на ангіоневротичний набряк полягає у проведенні аналізу анамнестичних даних і за його результатами обстеження методом шкірних тестів, зокрема з використанням прик-тесту.

2. Визначення сенсибілізації до харчових алергенів у сумнівних випадках необхідно проводити з використанням видоспецифічних імуноферментних наборів IgE та IgG.

3. Виявлено, що у 19,44 % пацієнтів з І типом спадкового ангіоневротичного набряку поряд зі зниженим вмістом С1-інгібітору спостерігається підвищений вміст IgE і CD20+-лімфоцитів у сироватці крові, що дозволяє виділити змішану форму ангіоневротичного набряку.

4. Диференційно-діагностичними критеріями алергічної та неалергічної природи ангіоневротичного набряку є визначення концентрації таких компонентів комплементу, як С1-інгібітор і компонент плазми С4, а також рівня загального IgЕ і підкласу імуноглобуліну G — IgG4.

Впровадження

Проведено 2 міжрегіональних семінари — на конференції алергологів 28.05.2008 (м. Вінниця), на конференції отоларингологів 14.10.2008 (м. Ялта). Проведено 2 науково-практичних семінари для лікарів-алергологів, отоларингологів у 2009 р. Проведено науково-практичний семінар із харчової алергії в рамках науково-практичної конференції «Актуальні питання алергічних захворювань верхніх дихальних шляхів» 9.04.2009.

Круглий стіл у газеті «Аргументы и факты», присвячений харчовій алергії, — травень 2009 р. Виступи на телебаченні СТБ «Правда жизни» телепередача «Все про хліб»; листопад 2009. Результати роботи впроваджені в Запорізькій обласній лікарні, на кафедрі алергології Харківського державного медичного університету. Опубліковано 4 статті у фахових журналах.

1. Мельников О.Ф. Клітинні фактори сенсибілізації у хворих з харчовою алергією / Мельников О.Ф., Забродська Л.В., Сидоренко Т.В., Тимченко М.Д., Тимченко С.В., Заец Т.А., Самбур М.Б. // Ринологія. — 2009. — № 2. — С. 11-17.

2. Мельников О.Ф. Реакции гуморального и клеточного иммунитета при пищевой аллергии и сезонном аллергическом рините / Мельников О.Ф., Забродська Л.В., Тимченко М.Д., Маляренко Т.В. (подано в друк)

Оформлено 2 патенти: Пат. u 2007 14211 Україна, МПК (2006) G01N 33/48. Спосіб діагностики ангіоневротичного набряку змішаної форми / Мельни­- ков О.Ф., Заболотний Д.І., Забродська Л.В.; заявник і власник патенту Державна Установа «Інститут отоларингології ім. проф. О.С. Коломійченка АМН України». — № 31513; заявл. 10.04.2008; опубл. 10.04.2008, Бюл. № 7, 2008 р.

Пат. u 2009 03214 Україна, МПК (2009) А61Р 7/00 А61К 38/05. Спосіб профілактики виникнення загострень у хворих на ангіоневротичний набряк / Мельников О.Ф., Заболотний Д.І., Забродська Л.В., Кизим О.Й.; заявник і власник патенту Державна установа «Інститут отоларингології ім. проф. О.С. Коломійченка АМН України». № 43944 ; заявл. 03.04.2009; опубл. 10.09.2009, Бюл. №17, 2009 р.


Список литературы



1. Руководство к практическим занятиям по клинической лабораторной диа­гностике / Под ред. проф. М.А. Базарновой, проф. В.Т. Морозовой. — К.: Вища шк. Головное изд-во, 1988. — 318 с.

2. Гублер В. Вычислительные методы анализа и распознавания патологических процессов. — Л.: Медицина, 1978. — 296 с.

3. Феденко Е.С. Современные представления о крапивнице // Consilium medicum. — 2000. — Том 2, № 5.

4. Короткова Т., Сенцова Т., Денисова С., Белицкая М., Арсеньева Н. Клинико-иммунологические проявления пищевой аллергии у детей раннего возраста // Вопросы современной педиатрии. — 2004. — Т. 3. — С. 380).

5. Клиническая иммунология и аллергология. Пер. с англ. / Под ред. Г. Лолора младшего, Т. Фишера и Д. Адельмана. — М., Практика, 2000. — 806 с.

6. Дранник Г.Н. Клиническая иммунология и аллергология: пособие для студентов, врачей-интернов, иммунологов, аллергологов, врачей лечебного профиля всех специальностей. — 3-е изд., доп. — К.: ООО «Полиграф плюс», 2006. — 482 с.

7. Хаитов Р.М., Ильина Н.И., Kатышева Т.В., Лусс Л.В. Рациональная фармакотерапия аллергических заболеваний. — М.: Литера, 2007. — 502 с.

8. Jeger A Клиническая иммунология и аллергология — М.: Медицина: пер. с нем. — 1986. — Т. 1. — 475 с.

9. Mancini G., Vaereman J., Carbonara A., Heremans J. A single radial diffusion method for the immunological quantitation of proteins // Peeters (ed.), Protides of biological Fluids, Elsevier Publishing Comp. — Amsterdam; London; N. York, 1964. — Colloqium, Bruges, 1965. — P. 370-373.

10. Кайдашев І.П. Методи клінічних та експериментальних досліджень в медицині (сборник методических статей) / Под ред. І.П. Кайдашева. — Полтава: Поли мет, 2003. — 320 с.

11. Кост Е.А. Справочник по лабораторным методам исследования. — М.: Медицина, 1966. — 422 с.

12. Гриневич Ю.А., Алферов А.Н. Определение иммунных комплексов в крови онкологических больных // Лаб. дело. — 1981. — № 8. — С. 493-496.


Вернуться к номеру