Журнал «Травма» Том 9, №1, 2008

Відновлення функціональної здатності рухового апарату хворих із множинними діафізарними переломами кісток кінцівок виникло завдяки застосуванню фізичних вправ, масажу, трудотерапії й усього арсеналу фізіотерапевтичного лікування.

Серед травм, що викликають інвалідність, значне місце займають множинні діафізарні переломи кісток - від 7,7% до 29% [1,3,5]. Для профілактики інвалідності від травм і скорочення термінів лікування необхідно підвищити ефективність відновного лікування при наслідках множинних травм, що супроводжувалися функціональними порушеннями, шляхом розробки індивідуальних методів лікування. Причому у більшості випадків причиною інвалідності був нераціональний вибір тактики реабілітаційного лікування [2,4]. Темп відновного лікування при множинних переломах діафізів довгих кісток кінцівок залежить від тяжкості травми, виду та сполучення переломів, термінів їхнього зрощення.

Основна проблема реабілітації – раннє повернення потерпілих до суспільно-корисної праці. Вона повинна вживатися як у стаціонарі, так і при лікуванні в спеціальних центрах реабілітації, де проводиться не тільки відновне функціональне лікування, але й у разі потреби – перенавчання та працевлаштування. Відновне лікування сприяє початку дії компенсаторних механізмів, поліпшенню функції кінцівок. Провідне місце у відновному лікуванні множинних переломів займає нормалізація функції суглобів. Своєчасне застосування лікувальної фізкультури є запорукою профілактики посттравматичних контрактур суглобів верхніх і нижніх кінцівок. Раннє застосування комплексу фізичних вправ із введенням уявлюваних ідеомоторних рухів у суглобах, механотерапія у відновному періоді стимулює регенеративні процеси, знижує м'язову атрофію, тугорухливість у суглобах та скорочує терміни її ліквідації.

Індивідуальний комплекс фізичних вправ і лікувальної гімнастики є важливим додатковим фактором, який необхідно використовувати в інтересах найкоротшого відновлення працездатності при множинній травмі кісток кінцівок. Рання рухова активність хворих підвищує тонус кістякових м'язів, ліквідує функціональні контрактури, прискорює відновлення функції гепатобіліарної системи, шлунково-кишкового тракту, сечовивідних шляхів, поліпшує лімфо- і кровообіг. Введення в практику принципу ранньої рухової активності знижує частоту розвитку метеоризму і парезів кишечнику. Застосування лікувальної гімнастики в період відновлювального лікування потерпілих із множинними діафізарними переломами довгих кісток кінцівок підсилює окислювально-відновні процеси в організмі. Значення фізичних факторів у комплексі з лікувальною фізкультурою загальновизнано.

Матеріал і методи

В клініках науково-дослідного інституту травматології та ортопедії Донецького національого медичного університету ім. М.Горького за останні десять років проліковано 255 постраждалих із множинними діафізарними переломами кісток кінцівок. Частіше переломи спостерігалися в осіб найбільш працездатного віку - 70,6% (180) і переважно у чоловіків - 81,6% (208). Аналіз причин і механізму множинних діафізарних переломів кінцівок показав, що частіше за все вони були наслідком дорожньо-транспортних пригод - 40,4% (103), виробничі травми склали 23,5% (60). Усе це підкреслює соціально-економічну значимість досліджуваної проблеми. Найбільш широке застосування знайшли: магнітотерапія, електрофорез різних лікарських речовин, імпульсні струми низької і високої частот, ультразвук, лазеротерапія. Фізичні фактори, починаючи з перших днів після травми, сприяють поліпшенню місцевого кровообігу, розсмоктуванню гематом, стимулюють регенеративні процеси. При лікуванні хворих із множинними діафізарними переломами довгих кісток кінцівок, на відміну від ізольованої травми, можливий розвиток контрактур у великих суглобах як верхніх, так і нижніх кінцівок. Тому необхідно забезпечити раннє функціональне лікування в цих суглобах.

У 15,2% (12) випадків діагностовано посттравматичні контрактури в колінному і ліктьовому суглобах. Хворим, що страждали на уповільнене відновлення рухів у суглобах, разом з фізіофункційним лікуванням застосовувався запропонований нами пристрій для самостійної активної розробки рухів у великих суглобах кінцівок (патент України 21435А). Пристрій для активної розробки рухів у великих суглобах (колінному, ліктьовому) містить дві шкіряні манжети з розташованими на них пряжками і ременями. До манжет із двох сторін жорстко за допомогою клепок фіксовані металеві пластини, з'єднані між собою одноплощинним шарніром і пластинами на шкіряних манжетах. На кінцях кожної з пластин, не з'єднаних за допомогою шарніру, розташовані Г-подібні пластини, що кріпляться до пластин за допомогою двох гвинтів. На Г-подібних пластинах за допомогою шарнірів кріпляться різьбові штанги, з'єднані між собою металевою муфтою з розташованими на кінцях стопорними гайками.

Пристрій використовується таким чином. Кожну зі шкіряних манжет фіксують відповідно до стегна та гомілки (плеча та передпліччя) за допомогою пряжок і ременів. Стопорними гайками переміщують муфту по різьбових штангах, чим усувають дозовано наявну згинальну чи розгинальну контрактуру в колінному чи ліктьовому суглобі. Для попередження згинальної контрактури стопорні гайки зміщують у бік початку різьбових штанг, а металева муфта утримує кінцівку в заданому положенні. Збільшення зсуву стопорних гайок сприяє збільшенню кута згинання у колінному (ліктьовому) суглобі.

Для усунення розгинальної контрактури у колінному (ліктьовому ) суглобі стопорні гайки зміщують у бік закінчення різьбових штанг, а металева муфта виконує фіксуючу роль. Щодня переміщуючи стопорні гайки вдається дозовано збільшувати обсяг рухів у колінному (ліктьовому) суглобі. На етапі відновлювального лікування при наявності обмежень руху в колінному (ліктьовому) суглобі шкіряні манжети фіксують за допомогою ременів і пряжок до стегна і гомілки (плеча і передпліччя). За допомогою стопорних гайок переміщують різьбові штанги в металевій муфті, чим збільшують чи зменшують кут згинання та розгинання у колінному (ліктьовому) суглобі за рахунок однополюсного шарніра.

Простота використання даного пристрою для самостійної активної розробки рухів у колінному (ліктьовому) суглобі дозволяє керувати їм не тільки медперсоналу, але і самому хворому.

При проведенні лікувальної гімнастики нами враховувалися три періоди.

Перший період – з перших днів після травми при наявності болі і різкому порушенні функції лікувальна гімнастика призначалася з метою профілактики застійних явищ у легенях, вправи для м'язів черевного преса, що поліпшують роботу кишечнику, ізометричне напруження м'язів кінцівок. Хворому пропонувалося проводити рухи пальцями: формування їх у кулак, розтискання, зведення, розведення. Згинання і розгинання в міжфалангових і п’ястково-фалангових суглобах. Ці рухи при переломах сегментів верхніх кінцівок активно сприяли поліпшенню кровообігу кінцівки, допомагали зменшенню набряку кисті, попереджали тугорухомість у суглобах пальців. На нижніх кінцівках проводилися рухи пальцями стопи і стопою в цілому, виконували «гру» надколінка. Велике значення мали вправи спільно зі здоровою кінцівкою для збільшення амплітуди рухів у суглобах ушкодженої кінцівки. У першому періоді були характерні вправи по статичному напруженню м'язів як верхніх, так і нижніх кінцівок.

Другий період – 3-4 тижня після травми, коли при наявності репаративних явищ застосовувалося осьове дозоване навантаження, лікувальна фізкультура для поліпшення функції великих суглобів верхніх і нижніх кінцівок, зміцнення їхньої м'язової сили.

Третій період – через 2 і більше місяців після травми лікувальна фізкультура була спрямована на боротьбу з м'язовою слабкістю, порушенням функції суглобів. Вправи носили тренувальний характер.

Результати та обговорення

Результати лікування хворих із множинною травмою довгих кісток кінцівок у найближчий термін після травми вивчені у всіх потерпілих - 255 осіб. У віддалений термін результати лікування вивчені нами у 243 (95,3%) пацієнтів. Особливістю відновлювального лікування потерпілих із множинними діафізарними переломами довгих кісток кінцівок є використання послідовного індивідуального поетапного комплексу активних рухів у залежності від виразності репаративних процесів. Постійний лікувальний контроль, лікування у відділеннях відновлювальної терапії з використанням усіх видів фізіо - та механотерапії, особливо вправ у водяному середовищі, є потужним стимулом розвитку компенсації та сприяє якнайшвидшому поверненню до праці хворих із множинною травмою опорно-рухової системи. Необхідно зазначити, що з першорядних задач у лікуванні цих пацієнтів є боротьба за збереження їхнього життя. Оперативне лікування з використанням накісткового та черезкісткового остеосинтезу є провідним способом лікування цього виду тяжких травм і першим важливим етапом відновного лікування. Аналіз наслідків лікування хворих із множинними діафізарними переломами довгих кісток кінцівок свідчить про те, що не дивлячись на тяжкість травми застосування комбінованого методу лікування (106-60,9%) за чіткими показниками в більшості випадків (97-91,5%) забезпечило досягнення задовільних результатів. Ускладнення відзначено у 6,8% (12). Інвалідність склала 5,7% (10), причому більшість (6-3,4%) була визнана інвалідами третьої групи. Летальні наслідки склали 0,8% (2) випадків, що було пов'язано з масивністю травми опорно-рухового апарату.

Висновки

Запорукою успіху лікування хворих із множинними діафізарними переломами довгих кісток кінцівок є правильний вибір оперативного методу лікування, адекватна медикаментозна терапія, а також своєчасний початок відновного лікування. Особливістю відновного лікування потерпілих із множинними діафізарними переломами довгих кісток кінцівок є використання послідовного, індивідуального, поетапного комплексу активних рухів у залежності від виразності репаративних процесів. Постійний лікувальний контроль, лікування у відділеннях відновної терапії з використанням усіх видів фізіо - та механотерапії є потужним стимулом розвитку компенсації та сприяє якнайшвидшому поверненню до праці хворих із травмою опорно-рухової системи і дозволило в 86,6% випадків одержати добрі анатомо-функціональні результати.