Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

Газета «Новости медицины и фармации» 11-12 (371-372) 2011

Вернуться к номеру

Особливості отримання згоди на проведення медичного втручання дитині

Питання отримання згоди пацієнта на медичне втручання останнім часом є достатньо дискусійним. Причиною цього є відсутність у законодавстві чіткого регулювання отримання згоди пацієнта на медичне втручання, форми та змісту такої згоди.

Згода на проведення медичного втручання дитині, окрім усього, має ще й свої особливості, на яких і хотілося б зупинитися детальніше.

Перш за все необхідно визначити, хто саме є дитиною. Відповідно до ст. 6 Сімейного кодексу України, правовий статус дитини має особа, яка не досягла повноліття, тобто 18 років. У свою чергу, особа, яка не досягла 14 років, вважається малолітньою, а особа віком з 14 до 18 років є неповнолітньою. Від того, який статус має дитина (малолітня, неповнолітня), і залежить обсяг її прав у наданні згоди на проведення їй медичного втручання.

Відповідно до cт. 43 Основ законодавства України про охорону здоров’я щодо пацієнта віком до 14 років (малолітнього пацієнта), а також пацієнта, визнаного в установленому законом порядку недієздатним, медичне втручання здійснюється за згодою їх законних представників.

Надання медичної допомоги фізичній особі, яка досягла 14 років, проводиться за її згодою (ст. 284 Цивільного кодексу України).

Таким чином, до досягнення дитиною 14 років питання щодо медичної допомоги вирішують її законні представники, а після 14 років достатньо згоди самого неповнолітнього пацієнта. Але наказ МОЗ України від 2 червня 2009 року № 382 «Про затвердження Тимчасових стандартів надання медичної допомоги підліткам та молоді», що є підзаконним нормативним актом, встановлює додаткову норму, а саме що, окрім згоди самого неповнолітнього пацієнта віком від 14 до 18 років на проведення йому медичного втручання, додатково вимагається згода його законного представника. І тут може виникнути декілька сценаріїв розвитку подій:

1. Згоду на медичне втручання дають обидві особи: і неповнолітній пацієнт, і його законний представник. Це є ідеальний варіант.

2. Неповнолітній пацієнт дає згоду на медичне втручання, а законний представник згоди не дає, і тому у лікаря немає можливості отримати згоду в повному обсязі.

За загальним правилом застосовується нормативний акт, що має вищу юридичну силу, в даному випадку це Цивільний кодекс України та Основи законодавства про охорону здоров’я, згідно з якими право самостійно вирішувати питання щодо медичного втручання виникає у пацієнта з 14 років.

Відповідно до ч. 5 ст. 43 Основ законодавства про охорону здоров’я, якщо законний представник пацієнта відмовляється від медичної допомоги пацієнту і вона може мати для пацієнта тяжкі наслідки, лікар повинен повідомити про це органи опіки і піклу­вання.

Отже, в даному випадку, окрім згоди самого неповнолітнього пацієнта, лікар повинен отримати від законного представника пацієнта письмову відмову від медичного втручання та повідомити відповідні органи опіки і піклування.

3. Неповнолітній пацієнт не надає згоди на медичне втручання, а законний представник дає згоду.

Згідно з чинним законодавством, право на відмову від медичного втручання має тільки повнолітній дієздатний пацієнт (ст. 284 Цівильного кодексу України, ст. 43 Основ законодавства про охорону здоров’я), тобто неповнолітня особа не має права на відмову від медичного втручання.

Таким чином, відмова неповнолітнього пацієнта в даному випадку не спричиняє жодних правових наслідків для медичних працівників. Достатньо отримати згоду на медичне втручання тільки від законного представника.

При наданні медичної допомоги дітям медичним працівникам дуже важливо чітко розуміти, хто може бути законним представником дитини. Ст. 242 Цивільного кодексу України визначає коло осіб, які мають статус законних представників неповнолітніх дітей. Це, в першу чергу, батьки (усиновлювачі) та опікуни. Вони є законними представниками малолітніх осіб та фізичних осіб, визнаних недієздатними. Бабусі, дідусі, брати, сестри не можуть бути законними представниками неповнолітніх пацієнтів, за умови відсутності у них відповідних підтверджуючих документів.

Нормативні акти:

1. Цивільний кодекс України вiд 16.01.2003 р. № 435-IV.

2. Сімейний кодекс України вiд 10.01.2002 р. № 2947-III.

3. Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» вiд 19.11.1992 р. № 2801-XII.

4. Наказ МОЗ України від 2 червня 2009 року № 382 «Про затвердження Тимчасових стандартів надання медичної допомоги підліткам та молоді».

Олена БАБИЧ, керуючий партнер юридичної компанії «Бабич і Партнери» www.babich.kiev.ua



Вернуться к номеру